Прийняти рішення про звільнення та реалізувати його завжди непросто. В таких ситуаціях ми завжди відчуваємо дискомфорт, стрес, страх перед невідомістю та невпевненість, спричинені виходом із такої вже звичної зони комфорту. І це нормально. Але часто прийняти рішення звільнитися нас зупиняє інше — ми турбуємося про думку оточення та почуваємо себе винними перед колегами, підлеглими, начальником і усією компанією.
Як впоратися з цим психологічним бар’єром і не упустити нові можливості?
Причини почуття провини у того, хто звільняється
При звільненні за власним бажанням нам властиве відчуття невизначеності та незручності, що супроводжується почуттям провини. Перед собою, перед близькими, перед керівництвом.
Нам починає здаватися, що ми всіх підставляємо та не виправдовуємо покладених на нас очікувань, переживаємо, що залишаємо компанію та команду у складний період. У нас може «заграти» синдром рятувальника, ми сумніваємося у своєму рішенні, з’являється чітке відчуття, що ми просто не маємо права піти.
Особливо часто почуття провини виникає тоді, коли робота та компанія стають частиною особистого життя.
Також більше за інших почуття сорому при звільненні властиве емоційним і емпатичним людям, які дуже глибоко відчувають психологічний стан інших. Вони гостро сприймають переживання людей і звинувачують себе при звільненні з власної ініціативи.
І всі ці відчуття цілком виправдані: нам неприємно усвідомлювати, що ми розчаровуємо тих, чия думка є для нас важливою. Це природне почуття, особливо якщо у вас чудові стосунки з роботодавцем і колегами. Але це точно не привід відмовлятися від нових можливостей і перспектив, жертвувати своїми професійними інтересами та кар’єрним розвитком.
Що робити з почуттям провини при звільненні?
Перше та головне — прийняти його. Це природна реакція, зумовлена відповідальністю та занепокоєнням. Але вона не повинна вас зупиняти.
На кращу зарплату, на кращі умови праці, на кращі кар’єрні перспективи, на кращий робочий клімат. І якщо ви знайшли це на новому місці, можете та повинні скористатися цим.
Налаштуйтеся психологічно. Емоції впливають на реакції, намагайтеся не дозволити невиправданому почуттю провини перемогти. Вам необхідно рости та розвиватися. І цей вектор має бути основним на вашому кар’єрному шляху. Сприймайте звільнення як крок, необхідний для професійного зростання. Зміна місця роботи не означає прояв нелояльності до компанії або неповаги до роботодавця. Не звинувачуйте себе. У вас просто немає для цього підстав.
А не на стереотипах. Часто психологічний дискомфорт і почуття провини можуть бути обумовлені стереотипною установкою, що робота вибирається на все життя. Може здатися, що до звільнення призвела саме відсутність завзятості та працелюбності. І багато кому важко впоратися з цією публічною стороною звільнення. Здається, що цей крок сприймуть як слабкість і нездатність упоратися з роботою. Пам’ятайте: ви не вибираєте, ким і де працювати все життя. Це просто наступна робота. А якщо ви вже замислилися про звільнення, можливо, це справді є найкращим варіантом.
Так, ви важливі для команди. Але без вас робочі процеси не зупиняться. Можливо, вас буде непросто замінити. Ймовірно, у ваших колег збільшиться обсяг завдань. Але все це є тимчасовим і точно не є катастрофічним. А може, ваше звільнення відкриє для когось нові перспективи та дозволить проявити себе. Ваші колеги також хочуть розвиватися й отримувати нові обов’язки та посади. Просто подивіться на це з іншого ракурсу.
Це точно не найкращий привід. Якщо ви відмовитеся від вигідної пропозиції, тому що вам не вистачить сміливості та совісті (як вам здається) піти, то ви навряд чи будете приносити своїй компанії користь. Рано чи пізно ви почнете звинувачувати себе, своїх колег і начальство в тому, що залишилися. І це позначиться на якості вашої роботи або навіть призведе до вигорання.
Не залишайтеся. Навіть якщо ви розумієте, що ваше звільнення погано вплине на роботу всієї компанії.
Пам’ятайте: якщо почуття провини — це єдине, що вас стримує, значить точно настав час щось змінювати.
Звільнення — це завжди емоційно непросте рішення. Але не звинувачуйте себе в цьому. Так важливо навчитися говорити «ні», вміти встановлювати особисті межі, цінувати себе, завжди вибирати нові можливості, перспективи та професійний розвиток. Якщо ви вирішили йти, то зробіть це гідно. Тоді у вас не буде жодних причин відчувати провину та сором.
Оля Тимошенкова
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама