На сьогоднішній день у представників бізнесу вже сформувалося бачення, що у випадку претензій з боку правоохоронних органів, небезпека полягає не в обвинувальних вироках суду. Довести справу до судового розгляду, а тим паче до призначення реального покарання — це вкрай складна та клопітлива робота, яка потребує залізних доказів та значного людського та часового ресурсу.
Реальна ж загроза для бізнесу криється в цілеспрямованому «тероризуванні» слідчими та прокурорами шляхом проведення великої кількості слідчих та процесуальних дій. Увага з боку правоохоронців призводить до реальних збитків, втрати власності компаній, постійних перебоях в роботі, репутаційним втратам та ін. Але як це відбувається з процесуальної точки зору? Про що потрібно знати бізнесу для того, щоб захистити себе та своїх працівників від свавілля правоохоронців? Саме на ці питання ми спробуємо відповісти у цій статті.
Чому правоохоронні органи так легко реєструють безпідставні кримінальні провадження?
Якщо подивитись на статистику Офісу Генерального прокурора, лише за 2020 рік по статті 212 КК України (Ухилення від сплати податків) було зареєстровано 669 проваджень, у більшості в яких навіть не було вручено повідомлення про підозру (офіційно зареєстровано 34 підозри).
У зв’язку з цим необхідно розуміти, що згідно чинного законодавства, реєстрації підлягає будь-яке повідомлення про вчинення злочину. Це означає, що якщо до правоохоронних органів подається заява, в якій хоча б формально міститься слово «злочин», слідчий зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та розпочати досудове розслідування.
Така ситуація зумовлює можливість реєстрації абсолютно надуманих кримінальних проваджень, які не мають жодних підстав для існування та перспектив, та в межах яких активно здійснюється процесуальних тиск на бізнес.
При цьому, дуже часто трапляються випадки, коли правоохоронні органи навмисно реєструють кримінальні провадження самостійно, нібито з підстав виявлення в ході роботи кримінального правопорушення або шукають підставних заявників, що, як правило, вже є першим сигналом зацікавленості правоохоронців саме у грубому втручанні у діяльність підприємства.
На що спроможні правоохоронні органи?
Існує хибна думка, що компанії варто звертати увагу на кримінальне провадження виключно після того як комусь із службових осіб вручено повідомлення про підозру і саме з цього моменту нібито з’являються істотні ризики для підприємницької діяльності. Хоча в дійсності це не так. Ризики для компанії виникають одразу після реєстрації кримінального провадження. І ось чому.
Провадження, в яких вручення повідомлення про підозру конкретним особам затягується на невизначений час, називають «фактовими», тобто які існують по факту певних обставин. Проблема полягає в тому, що вже з моменту реєстрації провадження слідчий отримує право на проведення необмеженої кількості слідчих та процесуальних дій.
Так, в межах кримінального провадження, до етапу вручення повідомлення про підозру, слідчий може проводити безліч допитів посадових осіб компанії, ініціювати тимчасові доступи, направляти запити, проводити обшуки та огляди приміщень, в яких знаходяться компанії.
При «правильному» підході такі слідчі та процесуальні дії можуть фактично зупинити діяльність компанії або, як мінімум, створити умови, при яких підприємство, навіть за умови досвідченого менеджменту, почне потерпати від збитків. Відповіді на запити та постійні відвідування правоохоронних органів співробітниками компанії можуть стати частиною бізнес процесу, яка негативно впливає як на атмосферу серед працівників, так і на діяльність в цілому.
Також не виключено, що під час відповідних дій в засобах масової інформації можуть з’являтися різні негативні публікації про нібито виявлених злочинців у компанії, які істотно впливають на репутацію останньої. Окремо заслуговує на увагу практика направлення слідчими листів контрагентам з надуманими та нічим непідтвердженими обставинами нібито вчинення службовими особами компанії кримінального правопорушення, що також точно не додає авторитету бізнесу у своїй сфері.
Додатковою опцією у слідчого є ініціювання накладення арешту в межах кримінального провадження. На практиці арешти можуть бути накладені на практично будь-яке майно та по абсолютно надуманим причинам. Найпоширенішою та найбільш сумнівною для накладення арешту підставою є визнання відповідного майна речовим доказом з обґрунтуванням, що це майно є об’єктом кримінально-правових дій. При цьому, власник майна не викликається до суду на розгляд відповідного клопотання про арешт, а тому захистити в цей момент свої права не може.
Найгіршим випадком при накладенні арешту є заборона користування відповідним майном, оскільки при такому формулюванні арешту виникає дуже багато проблем. До прикладу, арешт із забороною користування може бути накладений на земельну ділянку або іншу нерухомість, і в такому випадку власник фактично позбавлений можливості продовжувати діяльність, що залежить від такого майна.
В аспекті арешту активів окремо слід згадати про ризик передачі арештованого майна в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних злочинів (далі — «АРМА»). Ця організація була створена з метою пошуку управителів або продажу арештованого майна.
У більшості випадків передача майна в АРМА означає втрату доступу до майна, окрім випадку, коли власник стає управителем або повторно набуває права власності після його реалізації на торгах.
Таким чином, з урахуванням 1) абсолютної безкарності правоохоронних органів, 2) при відсутності будь-яких обмежень щодо можливості проведення слідчих та процесуальних дій, контролю їх впливу на бізнес, а також 3) за наявності інститутів арешту майна та подальшого його передачі до АРМА у слідчого та прокурора є достатньо можливостей заблокувати діяльність компанії, а інколи навіть позбавити права власності на етапі до повідомлення про підозру.
Чи має бізнес процесуальну можливість захищатися?
В кримінальному процесі можливість протистояти тиску з боку правоохоронців перш за все залежить від статусу особи у провадженні. Разом із статусом підозрюваного, тобто особи, якій слідчий чи прокурор належним чином вручив повідомлення про підозру, КПК наділяє особу певними правами, які й забезпечують можливість захисту.
Відповідно, якщо повідомлення про підозру не було вручене, то й особа формально не має належного статусу та прав у кримінальному провадженні, не дивлячись на те, скільки слідчих дій їй довелося пережити.
Так, не маючи статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, особа повністю позбавлена можливості подавати клопотання слідчому чи прокурору. В такий спосіб, наприклад, можливо було б ініціювати проведення слідчих дій, які б могли виявити докази на користь сторони захисту. Але, так як формально компанія не є стороною захисту у провадженні, слідчий має повне право фактично не розглядати подібні документи та направляти формальні відписки.
Крім того, компанія досить обмежена в можливості оскарження незаконних дій правоохоронців, а тому вимушена потерпати від процесуальних утисків.
З метою часткового вирішення проблеми, «безправності» компаній у кримінальному провадженні, законодавцем було запровадження особливий статус особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Набуття такого статусу відбувається з моменту звернення прокурора до суду з клопотанням про арешт.
Така особа не є стороною у кримінальному провадженні, але кримінальний процесуальний кодекс наділяє її певними правами, аналогічними до прав підозрюваного чи обвинуваченого, але тільки в частині, що стосуються арешту. Про які саме права йде мова, у кодексі не уточнюється, у зв’язку з чим виникає велика кількість питань.
Проблеми виникають коли необхідно виокремити права, які надаються підозрюваному саме у зв’язку з накладенням арешту. Наприклад, чи має взагалі особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, право ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування? Якщо має, то яким чином слідчий має виділити саме ті матеріали, які пов’язані з арештом? Який критерій такого розмежування матеріалів та який механізм захисту від зловживань з боку слідчого у випадку надання неповного пакету матеріалів?
Подібна абстрактна конструкція не виконує завдань щодо захисту прав осіб, майно яких збираються арештовувати, або вже арештували. Слідчий чи прокурор мають реальну можливість інтерпретувати норму на свою користь, власноруч встановлюючи, які права пов’язані з арештом, а які ні.
Крім того, арешт, це не єдина процесуальна дія, з якою стикається бізнес. Введення окремого статусу в даному випадку не вирішує проблему проведення безпідставних обшуків, оглядів, тимчасових доступів, допитів, надсилання запитів, повісток тощо. І у випадку використання слідчими усього згаданого «арсеналу» реальної можливості протистояти жодна компанія, навіть зі статусом особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не має.
Окремо слід звернути увагу на ще один процесуальний статус, який може отримати компанія у фактовому кримінальному провадженні, а саме статус іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Такий статус передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України та є відносно новим, однак в дійсності він є мертвим та значно недоопрацьованим. Законодавством чітко не закріплено права такої особи, а також моменту з якої вони виникають. Тому при використанні такого статусу залишається апелювати до загальних норм, які не завжди бувають ефективними та ігноруються правоохоронними органами.
Таким чином, можна зробити висновок, що хоча законодавець і намагався захистити бізнес від ймовірного свавілля правоохоронних органів, але в дійсності побудувати ефективні процесуальні механізмі протидії на даний час не вдалось. Обмежені права обох статусів не дають можливості належним чином здійснювати супротив процесуальному тиску, а тому законодавство на даний час потребує суттєвого доопрацювання в цьому контексті.
Як бізнесу діяти в таких обставинах?
Зрозуміло, що для бізнесу і для будь-якої людини бути об’єктом кримінального переслідування — це дуже неприємний досвід. Але, нажаль, на сьогоднішній день реальність полягає в тому, що навіть ідеальне виконання всіх приписів законів не гарантує недоторканність з боку правоохоронців. Більше того, правоохоронці завжди цікавляться саме успішними компаніями і до цього варто готуватися заздалегідь.
Перш за все будь-яка компанія повинна завжди бути готова до візиту правоохоронних органів, а бізнес процеси бажано вибудувати таким чином, щоб після раптових слідчих чи процесуальних дій реально було оперативно відновити роботу. На практиці існує таке правило: чим скоріше відновлюється робота бізнесу, тим безперспективніше виглядає процесуальний тиск на нього.
По-друге, необхідно регулярно отримувати відомості в Офісі Генерального прокурора на предмет того, чи наявні у правоохоронних органах будь-які кримінальні провадження, фабула яких містить в собі назву компанії. Завдяки останній практиці Верховного Суду це стало можливим. Звісно, відповідь про відсутність кримінального провадження жодним чином не гарантує того, що на момент звернення не існує досудового розслідування, в яких фігурує компанія, однак є велика ймовірність отримати відомості про нього до того, як до вас завітають гості.
По-третє, необхідно здійснювати моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень на предмет наявності будь-яких ухвал слідчих судді, в яких може фігурувати компанія. Вчасне виявленні таких ухвал є запорукою успішного попередження можливих неправомірних дій з боку правоохоронних органів.
По-четверте, усі порушення з боку правоохоронців мають бути належним чином зафіксовані як у протоколах слідчих дій, так і будь-якими іншими способами. Так, права щодо повноцінного захисту досить обмежені, але маючи на руках зафіксовані порушення, можна писати скарги до прокуратури та керівництва органів досудового розслідування. За загальним правилом компанія не обмежена в захисті своїх прав шляхом направлення скарг на безвідповідальні та безпідставні дії правоохоронних органів.
По-п’яте, компанія має право на звернення до Державного бюро розслідувань та Національного антикорупційного бюро України із заявами про вчинення кримінальних правопорушень у випадку, якщо дії правоохоронних органів мають явну корупційну складову та виходять за межі розумного.
По-шосте, компанія повинна реалізовувати свої права на скасування арештів, якщо такі є і не залишати без уваги будь-які рішення слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в межах кримінального провадження. Сукупність перемог компанії надає можливість правильно висвітлити абсурдність досудового розслідування.
По-сьоме, не треба нехтувати публічною площиною. Залучення громадськості та СМІ в свою чергу вже буде важелем тиску на іншу сторону, яка в більшості випадків бажає залишатись «у тіні». Тут вже стрес може виникнути у правоохоронців.
Для цих цілей можуть також використовуватись різні бізнес асоціації, які можуть мати значний медійній ресурс, а також досвід у захисті прав своїх членів. Крім цього, останнім часом набирає популярності звернення до бізнес омбудсмена, який може виступати справедливим арбітром у відносинах між бізнесом і державою.
І основне: дуже важливо продемонструвати тій стороні свій намір боротися за свої права, при цьому використовуючи виключно правові інструменти. Активна позиція бізнесу у кримінальному провадженні від самого його початку, як правило, дає позитивний результат і унеможливлює в подальшому істотні втрати від прискіпливої уваги правоохоронних органів.
| Вас может заинтересовать |
 |
|
| |
Олександр Максименко, Ілля Москвичов
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама