Главная  Карта сайта  Размещение рекламы на портале
  СООБЩЕСТВО КАДРОВИКОВ И СПЕЦИАЛИСТОВ ПО УПРАВЛЕНИЮ ПЕРСОНАЛОМ
Добро пожаловать
  УПРАВЛЕНИЕ ПЕРСОНАЛОМ
  Новости
  Библиотека статей
  Нормативная база
  Образцы документов
  Производств. календарь
  Книжная полка
  Кто есть кто
  Глоссарий
  События
  Опросы
  Размещение рекламы
  Наши партнеры
  Форум
Новые материалы
Подписаться на рассылку





Facebook
Календарь событий
Январь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Февраль 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829 

Все события
Реклама
Библиотека статей / Трудовое законодательство
11.07.2007
Працевлаштування в Україні іногородніх, іноземців та осіб без громадянства

Перед роботодавцями іноді постає питання, чи можна приймати на роботу іногородніх, чи існують якісь обмеження щодо їх прийняття? Ще більше питань виникає, коли йдеться про працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, адже навіть працездатні громадяни України не всі мають роботу…

Частиною першою статті 22 КЗпП заборонено необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладанні, зміні та припиненні трудового договору залежно від, зокрема, місця проживання не допускається.

Крім того, згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибір місця проживання в межах держави як невід’ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (ст. 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ст. 2), іншими міжнародно-правовими актами.

Прийняття на роботу іногородніх

Відповідно до статті 25 КЗпП під час укладення трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про прописку. Обов’язкове подання таких відомостей було скасовано Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 19 червня 1997 року № 374/97-ВР. Одночасно з Кодексу України про адміністративні правопорушення було вилучено норму про адміністративну відповідальність за прийняття на роботу працівників, що не мають прописки. Таким чином, на державному рівні було визнано, що місце проживання працівника є його особистою справою.

Вказані положення норм права знайшли своє відображення в судовій практиці. Так, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) від 14 листопада 2001 р. № 15-рп/2001 зазначено, що право вільного пересування і вибору місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права та свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (ст. 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (ст. 33 Конституції України).

Останнім часом прийнято низку законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на реформування інституту прописки, усунення обмежень при здійсненні певних конституційних прав і свобод, зокрема права на працю. Одним з таких актів став Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV, яким, зокрема, визначено порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлено випадки їх обмеження.

Правовий статус та працевлаштування іноземців і осіб без громадянства

Для з’ясування можливостей працевлаштування українським підприємством іноземців та осіб без громадянства коротко зупинимось на загальній характеристиці їхнього статусу в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вiд 4 лютого 1994 р. № 3929-XII (далі — Закон № 3929) іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 3 Закону № 3929 іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання (для в’їзду в Україну оформлюється віза ІМ-2) або прибути для працевлаштування на визначений термін (віза ІМ-1), а також тимчасово перебувати на її території (інші типи віз).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» від 20 лютого 1999 р. № 227 було затверджено Правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну, які, зокрема, регулюють процедуру оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, зберігання та надсилання бланків візових документів до дипломатичних представництв та консульських установ України. Дозвіл на працевлаштування, оформлений державною службою зайнятості, є підставою для оформлення імміграційної візи ІМ-1.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов’язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України «Про імміграцію» вiд 7 червня 2001 р. № 2491-III.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на інших законних підставах, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов’язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074, визначають порядок зокрема відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.

Відповідно до пункту 3 цих Правил іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов’язані мати паспортний документ, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною. Паспортний документ реєструється в порядку, встановленому цими Правилами, і пред’являється на вимогу посадових осіб органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби.

Відповідно до статті 7 Закону № 3929 іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України.

Відповідно до статті 8 Закону № 3929 іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також ті, яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях чи займатися іншою трудовою діяльністю на підставах та в порядку, встановлених для громадян України.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803-XII передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного в установленому порядку дозволу на працевлаштування.

Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України (частина четверта ст. 8 Закону № 3929). Наприклад, стаття 4 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII дає право на державну службу тільки громадянам України.

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 (далі — Порядок).

Так, дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні) відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

Приймати на роботу іноземців можуть платники страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстровані в місцевих центрах зайнятості.

Роботодавці, які запрошують іноземців або осіб без громадянства з метою працевлаштування, забезпечують своєчасне роз’яснення їм прав, свобод та обов’язків, передбачених законодавством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні.

Дозвіл на працевлаштування оформлюється і видається Державним центром зайнятості або, за його дорученням, відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).

Для отримання дозволу на працевлаштування іноземця або особи без громадянства роботодавець подає до відповідного центру зайнятості такі документи:

  • заяву (у довільній формі);
  • обгрунтування необхідності використання праці іноземців або осіб без громадянства і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
  • копію контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);
  • копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;
  • список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;
  • копію проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадянином;
  • документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси в центрі зайнятості;
  • копії документів про освіту або кваліфікацію;
  • довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;
  • квитанцію про внесення плати за розгляд заяви.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів.

Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості повідомляє заявника письмово.

Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року. Цей термін може бути продовжено, для чого роботодавцю слід звернутися у порядку, встановленому пунктами 4, 5 Порядку, до відповідного центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування.

Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органу внутрішніх справ стосовно продовження терміну перебування в Україні.

За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продовження терміну його дії з роботодавця справляється плата в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Іноземцям, які прибувають в Україну на підставі дозволу на працевлаштування відповідного центру зайнятості, у паспортному документі посадовими особами органів внутрішніх справ робиться позначка: «Має дозвіл на працевлаштування в Україні терміном до…»

Іноземці, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, зокрема, на підставі дозволу на працевлаштування державної служби зайнятості, не мають права змінювати статус (визначений типом візи) на будь-який інший і звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства викладено у відповідній Інструкції, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 1 грудня 2003 р. № 1456.

Згідно з пунктом 6 Порядку дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.

Іноземець, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України, а з роботодавця у разі використання ним праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості стягується штраф за кожну таку особу в п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Виходячи зі змісту статті 8 КЗпП, трудові правовідносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством України і міжнародними договорами України.

Щодо міжнародних договорів, то Урядом України підписано угоди про трудову діяльність і соціальний захист мігрантів, зокрема, з урядами Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Росії, Білорусі, Вірменії, В’єтнаму, Словаччини, Чехії. Угоди про взаємне працевлаштування громадян укладено з урядами Польщі, Литви, Чехії, В’єтнаму, Словаччини та деяких інших держав.

Співпраця з Російською Федерацією в галузі праці, зайнятості та соціального захисту населення закріплена Угодою між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством праці та соціального розвитку Російської Федерації про співробітництво в соціально-трудовій сфері від 7 березня 2003 р., а також Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 р.

Угоди не містять виключень щодо процедури працевлаштування громадян Російської Федерації порівняно з процедурою працевлаштування іноземних громадян, визначеної в Порядку.

Так, відповідно до статті 4 Угоди від 14 січня 1993 р., виїзд та перебування працівника, який здійснює трудову діяльність на території сторони працевлаштування, регулюються законодавством цієї сторони. Трудова діяльність працівника оформлюється трудовим договором (контрактом), укладеним з роботодавцем згідно з трудовим законодавством сторони працевлаштування. Роботодавець реєструє укладені трудові договори (контракти) в установах, визначених уповноваженими органами.

Висновки

  1. Підприємство має право прийняти на роботу працівника, який мешкає в іншому населеному пункті, за умови дотримання норм, що регулюють процедуру прийняття на роботу.

  2. Українське підприємство має право прийняти на роботу як іноземця, так і особу без громадянства за умови дотримання норм законодавства. При цьому слід звернути увагу на обмеження, встановлені законами України щодо прийняття на роботу іноземців, про що йшлося вище.

  3. На роботу можна запрошувати іноземця (особу без громадянства), який на законних підставах перебуває в Україні.

  4. Для прийняття на роботу іноземця або особи без громадянства, необхідно отримати дозвіл на працевлаштування Державної служби зайнятості. Як свідчить практика, зробити це доволі складно, оскільки головним аргументом Державної служби зайнятості в такому разі є наявність величезної черги українських безробітних, яких служба наполегливо пропонуватиме взяти на роботу. Тому для одержання дозволу українському роботодавцеві, який клопотатиме за «свого» іноземця, доведеться наводити аргументи, які б засвідчували винятковість професійних якостей саме цього іноземця з-поміж інших потенційних працівників, у тому числі українських, і обгрунтовувати, чому саме його вирішено запросити на роботу.

  5. Підприємство, приймаючи на роботу іноземця, несе відповідальність, встановлену законодавством України щодо такого громадянина (зокрема, якщо прийме його на роботу без дозволу служби зайнятості тощо).

  6. У разі прийняття на роботу іноземця слід керуватися нормами КЗпП, що регулюють порядок укладення трудового договору. Зокрема, рекомендуємо:
    • вимагати подання паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дотримуючись при цьому норм зазначених вище актів законодавства;
    • зробити копії цих документів;
    • укладати договір у письмовій формі двома мовами (українською та рідною іноземця);
    • віддавати перевагу тим особам, які винаймають житло на підставі офіційно укладених договорів оренди тощо.

Слід пам’ятати, що нарівні з громадянами України право на укладення трудового договору мають лише іноземці, які постійно проживають в Україні, тобто ті, які одержали в установленому порядку посвідку на проживання в Україні.

Дотримання цих правил дасть змогу роботодавцям уникнути неприємностей у відносинах як із самим іноземцем, так і з вітчизняними контрольними органами.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»

Источник: HR-Лига Автор: Мягченко Максим
Просмотров: 29436 Отправить другу Версия для печати
 
 
Смотрите также:
Позмінний графік: як організувати роботу співробітників
Відпустка за роботу з комп’ютером
Підсумований облік робочого часу для продавців, охоронників і водіїв
Відпустки: види та умови надання
Водій на підприємстві
Відпустка «за свій рахунок»: кому і скільки
Поощрение работников и привлечение их к дисциплинарной ответственности
Гарантии и компенсации работникам
Трудовые льготы: права беременных женщин, женщин с детьми, молодежи, одиноких матерей и отцов при трудоустройстве
Правила внутрішнього трудового розпорядку: зайвий «папірець» чи важливий документ?
Чи потрібен трудовий договір стажисту?
Комісія із соцстрахування: не проходьте стороною
Трудовые гарантии для некоторых категорий работников
Контракт як особлива форма трудового договору
Праця жінок: пільги та гарантії
Відпустка при переведенні працівника на інше підприємство: все що потрібно знати
Кому «світить» щорічна додаткова відпустка за роботу із комп’ютером
Кадрова азбука: звільнення з ініціативи роботодавця
Страховий стаж для лікарняних
Щорічні відпустки та їх документальне оформлення
Звільнення за ініціативою осіб, які не є стороною такого трудового договору
«Трудові» перевірки і відповідальність крізь призму кадрових документів
Робота у вихідні та святкові дні
Сокращение штата и численности работников при реорганизации
Догана: порядок накладення і зняття
Вихідна допомога при звільненні: розмір, розрахунок, умови виплати
Организация и оплата труда сезонных работников
Проверки Гоструда: виды, основания, права и обязанности инспекторов, обжалование результатов
Отпуска: правила и порядок предоставления
Створення на підприємстві комісії із соціального страхування — особливості документального оформлення

Реклама
Издания для профессионалов
Опросы
Существует ли в вашей компании «дресс-код»?
Да, стиль одежды всех сотрудников регламентирован внутренними нормативными документами и строго контролируется
Обязательные требования к одежде установлены только для отдельных категорий сотрудников
Формально требования к стилю одежды персонала прописаны, но на деле чаще всего не соблюдаются
Официально требования к внешнему виду сотрудников не зафиксированы, но существуют негласные нормы, которых принято придерживаться
Дресс-код в компании не действует; внешний вид сотрудника — его личное дело

Объявление
Уважаемые посетители! По всем вопросам относительно работы портала обращайтесь к администратору
2020 © МЕДИА-ПРО
2020 © HR-Лига
Copyright © 2005–2020 HR-Лига
Использование материалов из журналов Группы компаний «МЕДИА-ПРО» только по согласованию с редакцией (администрацией) портала.
Редакция (администрация) оставляет за собой право не разделять мнение авторов размещаемых материалов.
Редакция (администрация) портала не несет ответственности за ущерб, который может быть нанесен в результате использования, неиспользования или ненадлежащего использования информации, содержащейся на портале.
Ответственность за достоверность информации и прочих сведений несут авторы публикаций.
По всем вопросам пишите на admin@hrliga.com.