Автор дає відповіді на запитання: чи можна працівникові перенести відпустку на наступний рік з огляду на виробничу потребу; чи має право працівник поділити відпустку на частини і використати спершу лише п’ять календарних днів; чи має право лікар-фтизіатр обласної туберкульозної лікарні на відпустку більшої тривалості, якщо, крім того, вона має інші пільги; чи можна виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки за останніх п’ять років?

Чи можна працівникові перенести відпустку на наступний рік з огляду на виробничу потребу (його ніким замінити на час відпустки)?

Статтею 11 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) передбачено, що щорічну відпустку за ініціативою власника або уповноваженого ним органу як виняток можна перенести на інший період лише за письмовою згодою працівника та за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, якщо надання щорічної відпустки в попередньо обумовлений період може несприятливо позначитися на нормальному ході роботи підприємства та за умови, що частину відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використано в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону № 504.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

На вимогу працівника відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі:

• порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки;
• несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки.

Щорічну відпустку повинно бути перенесено на інший період або продовжено в разі:

• тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку (при цьому працівник має написати заяву керівникові й узгодити час надання недовикористаної з причини хвороби відпустки);
• виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
• настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
• збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої статті 12 Закону № 504 та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням суми, нарахованої на оплату невикористаної частини.

Чи має право працівник поділити відпустку на частини і використати спершу лише 5 календарних днів?

Статтею 12 Закону № 504 передбачено: щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Основна частина відпустки не завжди є її першою частиною. Тому працівник може просити надати йому спершу 5 чи 10 днів відпустки, але протягом року він обов’язково має безперервно перебувати у відпустці протягом не менше як 14 календарних днів. У попередній редакції Закону № 504 існувала норма про те, що при поділі відпустки на частини, кожну наступну її частину потрібно було подавати від дня, який настає за днем закінчення попередньої частини відпустки. Нині такої норми в законі не існує, отже, працівник має право просити керівника надати йому відпустку частинами і з певного дня тижня, а керівник може погодитися з цим терміном, а може й запропонувати інший, скажімо, з понеділка по неділю включно. Це дасть можливість надавати відпустку у календарних днях, а не лише в робочих. При цьому працівник може звертатися з проханням до керівника, але рішення ухвалює керівник.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові зазвичай до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців по закінченні робочого року, за який надається відпустка.

Чи має право лікар-фтизіатр обласної туберкульозної лікарні на відпустку більшої тривалості? При цьому вона — інвалід ІІ групи (з дитинства) і мати двох дітей (6 та 11 років).

Відпустки громадянам України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями або працюють за трудовим договором у фізичної особи, регулюються Законом № 504, а також іншими законами, серед них і Законом України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 року № 2586-ІІІ (далі — Закон № 2586). Отож працівниця має право вибору.

Розглянемо ці норми.

Статтею 23 Закону № 2586 передбачено право на щорічну відпустку загальної тривалості не менш як 36 календарних днів працівникам протитуберкульозного закладу, які надають медичну допомогу хворим на активні форми туберкульозу.

Законом № 504 передбачено дещо інші норми. Зокрема, статтею 6 цього Закону передбачено, що основна частина відпустки становить для всіх працівників в Україні не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується від дня укладення трудового договору.

Інвалідам І та ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Крім того, працівники мають право на різні види додаткових відпусток.

Додаткові відпустки медичним працівникам надаються за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, пов’язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. Тривалість цих частин відпустки встановлюється за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (додаток 1) та за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (додаток 2), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290. Останні зміни та доповнення внесено до розділу XVII «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» постановою Кабінету Міністрів «Про внесення змін у додатки 1 і 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290» від 16 грудня 2004 року № 1674.

Для лікарів закладів охорони здоров’я, освіти і соціального захисту населення встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів за умови, якщо працівник працював у цих умовах повний календарний рік. До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за важкі і шкідливі умови праці та за особливий характер праці, зараховується:

• час фактичної роботи з важкими та шкідливими умовами та з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівника цього виробництва, цеху, професії або посади;
• час щорічної основної та додаткової відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і з особливим характером праці.

Якщо, скажімо, працівник два місяці не працював у зв’язку з непрацездатністю та ще один місяць навчався на курсах підвищення кваліфікації, тобто фактично працював в умовах підвищеного нервово-емоційного та інтелектуального навантаження не цілий рік, а лише 9 місяців, то й тривалість його додаткової частини відпустки становитиме вже не 7, а лише 5 календарних днів. У цьому конкретному випадку загальна тривалість відпустки становитиме лише 35 календарних днів (30 днів основної частини відпустки як працівникові — інваліду ІІ групи та 5 днів додаткової частини відпустки як працівникові, який працював 9 місяців в умовах підвищеного нервово-емоційного навантаження).

Крім цього, варто пам’ятати, що жінка, яка працює і має двох та більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, має право на додаткову соціальну відпустку (ст. 19 Закону № 504). Право на цей вид відпустки мають також такі категорії працівників: жінка, яка усиновила дитину, одинока мати, батько, який виховує дитину без матері (зокрема й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особа, яка взяла дитину під опіку. Їм усім щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).

Щодо права на відпустку для одиноких матерів, то це право настає не тільки для тих, хто народив дитину без батька і в свідоцтві про народження дитини яких відомості про батька написано зі слів матері, а й розлученим, тим, хто отримує аліменти та вдруге вийшов заміж, але новий чоловік не усиновив дитини від першого шлюбу.

Дитиною в Україні вважається особа у віці до 18 років.

Якщо є кілька підстав для надання цієї відпустки, її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. Наприклад, жінка-працівниця має трьох дітей. Двоє з них у віці до 15 років, а третій дитині 16 років, яка має статус дитини-інваліда. Такій жінці треба надати 14 днів соціальної відпустки, бо вона має дві підстави: двох дітей у віці до 15 років та дитину-інваліда.

Якщо, скажімо, жінка має двох дітей у віці до 15 років, але з них одна дитина має статус дитини-інваліда, такій жінці згідно з роз’ясненням Міністерства праці та соціальної політики України треба надати лише 7 календарних днів додаткової відпустки, бо у неї одна підстава збігається з іншою.

Цей вид відпустки надається не за відпрацьований рік, а за календарний. Тому незалежно від того, в якому місяці дитині виповнюється 15 років, мати має право на цю відпустку протягом цілого календарного року.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону № 504, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 Закону № 504.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) під час визначення тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону № 504), не враховуються. Святковими днями є: 1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1 та 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День незалежності України. Неробочими днями є три релігійних свята: Різдво Христове, Великдень, Трійця.

В той же час святкові та неробочі дні зараховуються у тривалість творчої відпустки та відпустки у зв’язку з навчанням та відпусток без збереження заробітної плати.

Керівник закладу охорони здоров’я ніколи не використовує відпустку повністю, бо вважає, що без нього лікарня не зможе ефективно працювати. Чи можна виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки за останніх 5 років? Чи ці відпустки вже «пропали» з огляду на їх давність?

Якщо сталося так, що у працівника з якихось причин залишилися невикористані відпустки за попередні роки, то в разі звільнення йому виплачується грошова компенсація за всі попередні невикористані дні щорічної відпустки, незалежно від строку їх давності.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Так само за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні за кожен відпрацьований робочий рік.

Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»