Керівник наполягає включити до колективного договору пункт, що працівники підприємства не можуть бути фізичною особою — підприємцем. Чи правомірна така вимога? Чи не порушує вона статтю 43 Конституції України?
Про право на зайняття підприємницькою діяльністю
Відповідно до статті 43 Конституції України (далі — Конституція) кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
При цьому у статті 42 Конституції зазначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Звернімося до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), Податкового кодексу України (далі — ПКУ) та Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ):
КЗпП Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ст. 2).
ПКУ Працівник — це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14).
ЦКУ Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 50).
Фізична особа — це підприємець, який виконує роботи, надає послуги замовнику як приватний підприємець винятково на підставі цивільно-правових договорів. Оскільки здійснення підприємницької діяльності регулюється нормами господарського та цивільного права, оформлення відносин підприємства, установи, організації (далі — підприємство) з фізичною особою як підприємцем можливе лише на підставі цивільно-правового договору.
Яких працівників не зараховують до штату?
Фізичні особи, які працюють за цивільно-правовими договорами, не зараховуються до штату працівників підприємства, на них не поширюються норми трудового законодавства, зокрема правила внутрішнього трудового розпорядку, вони не мають права на відпустку та оплату часу тимчасової непрацездатності, такі особи не можуть бути направлені у відрядження.
Отже, фізична особа — підприємець має право працювати як на тому підприємстві, на якому вона надає послуги чи виконує роботи за договором цивільно-правового характеру, так і на іншому.
Ураховуючи зазначене, здійснення підприємницької діяльності не перешкоджає особі укласти трудовий договір з роботодавцем. У цьому разі громадянин має право укласти трудовий договір з умовою ведення трудової книжки (це буде його основне місце роботи) і без такої умови (якщо він хоче працювати ще й на іншому підприємстві за сумісництвом).
Отже, трудовий договір укладається роботодавцем з фізичною особою, а не з фізичною особою — підприємцем. Тому фізична особа може бути одночасно і підприємцем, і найманим працівником.
Застереження і заборони
Наявність у колективному договорі положення щодо заборони працівникам бути фізичними особами — підприємцями може трактуватися як порушення статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356-XII, відповідно до якої умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Відповідно до статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно з частиною другою статті 21 КЗпП дозволено встановити колективним договором чи трудовим договором окремі обмеження для роботи за сумісництвом.
Встановлення таких обмежень має бути обґрунтованим (наприклад, коли робота за сумісництвом не може бути поєднана з роботою за основним місцем роботи, веде до надмірного перевантаження і перевтоми працівника або при виконанні важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці та з урахуванням інших умов).
Тому, ухвалюючи рішення про укладення трудового договору про роботу за сумісництвом сторонам трудового договору слід докладно обговорити та визначити всі його умови, об’єктивно оцінити реальні можливості працівника виконувати таку роботу без ризику створення загрози для безпеки і здоров’я на робочому місці, а також завдання шкоди здоров’ю самого працівника чи інтересам виробництва.
Вас може зацікавити
Курс підвищення кваліфікації «Кадрова справа для професіонала»
Свідоцтво державного зразка.
Підтримка експерта протягом навчання.
Супровід експертом протягом 2-х тижнів після закінчення курсів.
Доступ до Живого журналу «КАДРОВИК.UA» на 3 місяці.
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама