Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі — Закон № 875-XII) — інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Встановлюють інвалідність експертним обстеженням особи в органах медико-соціальної експертизи (далі — МСЕК) Міністерства охорони здоров’я України. Обсяг та види потрібного соціального захисту інваліда визначаються його індивідуальною програмою медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.

Права громадян, у тому числі людей з інвалідністю, на працю закріплені у статті 43 Конституції України, у якій, зокрема, визначено, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Будь-яка людина, що має будь-яку групу інвалідності, має право на працю.

Обов’язок роботодавців надавати інвалідам роботу передбачено статтею 172 Кодексу Законів про працю України (далі — КЗпП України). Це зумовлено тим, що, згідно із Законом № 875-XII, держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства та створює для інвалідів потрібні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з їх індивідуальними здібностями та інтересами.

Під час працевлаштування інваліда документами, які підтверджують інвалідність, є:

• довідка МСЕК та виписка з акта огляду в МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії). У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці інваліда;
  
  
• індивідуальна програма реабілітації інваліда (обов’язкова для виконання всіма роботодавцями).

Серед гарантій, що надаються працівникам-інвалідам можна виділити ті, що пов’язані із укладенням та розірванням трудового договору. До їх числа належать:

• відповідно до частини 3 статті 26 КЗпП України при прийомі на роботу не встановлюються випробування для інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;
  
  
• інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (частина 1 статті 39 КЗпП України);
  
  
• при скороченні чисельності або штату переважне право на залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 5 частина 2 статті 42 КЗпП України).

Згідно зі статтею 172 КЗпП України, за бажанням працівника-інваліда або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, йому може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці.

На відміну від звичайних працівників, працівники-інваліди, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шість місяців на цьому підприємстві, можуть скористатися своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві (частина 7 статті 10 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96 (далі — Закон № 504/96).

А працівники-інваліди, які вже тривалий час працюють на підприємстві, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (частина 13 статті 10 Закону № 504/96).

Згідно зі статтею 6 Закону № 504/96 тривалість щорічної основної відпустки для працівників-інвалідів становить:

• для інвалідів I і II груп — 30 календарних днів,
• для інвалідів III групи — 26 календарних днів.

Відповідно до пункту 6 та 7 частини першої статті 25 Закону № 504/96, відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно надається інвалідам III групи, тривалістю до 60 календарних днів щорічно — інвалідам I та II груп.

До роботи в нічний час, та до надурочних робіт інваліди можуть залучатись лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (частина 2 статті 55, частина 4 статті 63 КЗпП України, частина 3 статті 12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII.

Також, за бажанням працівника-інваліда, роботодавець може перевести його на легшу роботу. Це передбачено статтею 170 КЗпП України. Таке переведення можливе за умови, якщо інвалідність працівника настала за інших обставин, аніж внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Переведення на легшу роботу працівника-інваліда відбувається на конкретно визначений та узгоджений із роботодавцем термін або без обмеження такого терміну з дотриманням рекомендацій МСЕК. Звісно, що переведення на легшу роботу означає нижчу оплату. Одначе, згідно із частиною другою статті 170 КЗпП України, за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом двох тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. В деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Згідно статті 172 КЗпП України, у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XII інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Олена Аладіна