Які норми законодавства щодо робочого часу не діють під час війни?
Новини
03.02.2026
Які норми законодавства щодо робочого часу не діють під час війни?
Які норми Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) стосовно робочого часу та часу відпочинку, а також Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закону № 504) не застосовуються в період воєнного стану?
Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закону № 2136) У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини 1 статті 65, частин 3–5 статті 67, статей 71, 73, 781 Кодексу законів про працю України та частини 2 статті 5 Закону № 504.
Особливості застосування даної норми слід розглядати в контексті застосування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 р. № 3494-IX (далі — Закону № 3494), яким було внесені зміни до статті 67 КЗпП.
Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 12 Закону № 2136 норми частини 7статті 79, частини 5 статті 80 КЗпП та частини 5 статті 11, частини 2 статті 12 Закону № 504 у період дії воєнного стану не застосовуються.
Норми, які не застосовуються у період дії воєнного стану
Стаття
Норма
Стаття 53 КЗпП
Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин
Частина 1 статті 65 КЗпП
Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік
Частина 3 статті 67 КЗпП
У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого
Частина 4 статті 67 КЗпП
З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (ст. 73), а також раціонального використання робочого часу КМУ не пізніше ніж за 3 місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями
Частину 5 статті 67 виключено на підставі Закону № 3494-IX
Частина 5 статті 67 КЗпП
Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації КМУ не пізніше ніж за 2 місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником)
Частину 6 статті 67 виключено на підставі Закону № 3494-IX
Стаття 71 КЗпП
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині 2 цієї статті. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу
Стаття 73 КЗпП
Встановити такі святкові дні: 1 січня — Новий рік; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 травня — День праці; 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги); 28 червня — День Конституції України; 15 липня — День Української Державності; 24 серпня — День незалежності України; 1 жовтня — День захисників і захисниць України; 25 грудня — Різдво Христове. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 25 грудня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У дні, зазначені у частинах 1 і 2 цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу
Стаття 781 КЗпП
Святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються
Частина 7 статті 79 КЗпП та частина 2 статті 12 Закону № 504
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Частина 5 статті 80 КЗпП та частина 5 статті 11 Закону № 504
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці
Частина 2 статті 5 Закону № 504
Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону), не враховуються
Якими нормами регулюється встановлення робочого часу та часу відпочинку в період воєнного стану?
Особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку регулюється нормами статті 6 Закону № 2136 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX, яка набула чинності 19 липня 2022 року.
Стаття 6 Закону № 2136
1. Нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).
2. Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.
3. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем.
4. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.
5. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин.
6. У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини 1 статті 65, частин 3–5 статті 67, статей 71, 73, 781 Кодексу законів про працю України та частини 2 статті 5 Закону України «Про відпустки».
7. У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин 1 та 2 цієї статті понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.
8. Норми частин 1, 2 та 5 цієї статті не застосовуються до праці неповнолітніх.
Відповідно до нової редакції частин 1 та 2 статті 6 Закону № 2136 роботодавець, за потреби має право збільшити норму тривалості робочого часу на тиждень як для працівників з нормальною тривалістю робочого часу, так і для працівників зі скорочено тривалістю робочого часу, але з 19 липня 2022 року таке право роботодавця має певні особливості.
Редакція частини 1 статті 6 Закону № 2136 уточнює, що збільшення тривалості робочого часу в період воєнного стану до 60 годин на тиждень є правом роботодавця і не передбачає встановлення такої тривалості для всіх в обов’язковому порядку. Таке рішення може бути прийнято виключно стосовно організації праці працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури.
Термін
Об’єкти критичної інфраструктури — об’єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєвоважливим національним інтересам (ст. 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16.11.2021 р. № 1882-IX).
Перелік секторів (підсекторів), основних послуг критичної інфраструктури держави затверджено постановою КМУ «Про деякі питання об’єктів критичної інфраструктури» від 09.10.2020 р. № 1109.
Максимально величину нормальної тривалості робочого часу в період дії воєнного стану працівників, яким відповідно до законодавства встановлено скорочену тривалість робочого часу (лікарі, працівники на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці та інші), зменшено з 50 до 40 годин.
При цьому збільшення такої тривалості робочого часу в порівнянні з визначеною законами також є правом, а не обов’язком роботодавця — і може бути застосовано виключно щодо працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури.
Водночас статтю 6 Закону № 2136 було доповнено частиною 7, яка пов’язана з нормами частин 1 та 2, оскільки стосується оплати праці в разі збільшення норми тривалості робочого часу.
Частиною 1 цієї статті передбачено право роботодавця на збільшення тривалості робочого часу з 40 до 60 (до 40 — працівникам, щодо яких законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу) у період воєнного стану для деяких категорій працівників.
У разі прийняття рішення про таке збільшення, роботодавець має здійснювати оплату праці таких працівників пропорційно до збільшеної норми праці відносно тієї нормальної тривалості робочого часу, яка була або могла бути встановлена такому працівникові відповідно до норм законодавства про працю за відсутності воєнного стану.
Статтю 6 Закону № 2136 було доповнено частиною 8, відповідно до якої норми частин 1, 2 та 5 цієї статті, тобто норми щодо збільшення робочого часу, не застосовуються до праці неповнолітніх.
Тривалість робочого часу неповнолітніх у період дії воєнного стану тепер не може перевищувати встановлену у статті 51 КЗпП (для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень).
Самостійно встановлюється роботодавцем 5-денний або 6-денний робочий тиждень, а також визначається час початку і закінчення щоденної роботи (зміни). При цьому тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин. Дане право за роботодавцем визначається відповідно до частин 3–5 статті 6 Закону № 2136.
Вас може зацікавити
Авторський дистанційний курс підвищення кваліфікації кадровиків від Вікторії Ліпчанської. Вищий рівень
Курс передбачає всебічний розгляд питань кадрового законодавства: від укладання трудового договору до його розірвання. За результатами успішного проходження навчання: Свідоцтво державного зразка! Термін навчання — 3 місяці. Протягом всього періоду навчання всі учасники можуть ставити запитання, які виникають у них під час опанування лекційного матеріалу або під час професійної діяльності.
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама