Чи можливе звільнення з ініціативи працівника у разі втрати зв’язку із роботодавцем внаслідок воєнних дій та неможливості організувати такому працівникові роботу (знищення, руйнування приміщення юридичної особи, тощо)?

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З огляду на вищевикладене, якщо роботодавець не має можливості забезпечити працівника необхідними умовами праці, останній має право ініціювати звільнення за власним бажанням у строк, про який він просить (ч. 1 ст. 38 КЗпП). Тобто у випадку наявності зв’язку з роботодавцем, а також наявності можливостей для цього, трудовий договір може бути розірваний відповідно до статті 38 КЗпП у строк, про який просить працівник, оскільки ведення бойових дій у відповідній місцевості є поважною причиною для розірвання трудового договору.

У разі відсутності будь-яких контактів з роботодавцем та неможливості встановлення зв’язку із ним, що унеможливлюють розірвання трудового договору, судом в порядку окремого провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК), може бути встановлено факт припинення трудових відносин.

Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 КЗпП у зв’язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору (абз. 2 ч. 4 ст. 7 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII, далі — Закон № 1706).

Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання заяви внутрішньо переміщеної особи.

Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це:

• роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними);
• територіальний орган Пенсійного фонду України;
• територіальний орган Державної податкової служби.

Взята на облік внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю таким особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством на випадок безробіття (абз. 4, 5 ч. 4 ст. 7 Закону № 1706).