Судова справа, що пропонується увазі читачів, виникла на фоні запровадження у ПАТ «ВіЕйБі Банк» (далі — Банк) з 21 листопада 2014 тимчасової адміністрації та призначення в Банку уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Банк звернулося до суду з позовом до працівника, що обіймав посаду начальника управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці, про визнання трудового договору від 01.10.2014 року фіктивним та застосування наслідків фіктивного правочину. При цьому позивач посилався, зокрема, на те, що метою укладення спірного трудового договору є незаконне отримання відповідачем додаткової заробітної плати та набуття відповідного трудового стажу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами, — 31.10.2008 року у Банку було оформлено наказ про прийняття на роботу відповідача на посаду провідного спеціаліста; згідно з наказом від 01.12.2011 року відповідача переведено на посаду головного спеціаліста, нарешті, згідно з наказом від 04.03.2013 року відповідача було переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці.

Позивач вказував, що з огляду на неприпинення дії зазначених трудових договорів, при укладенні трудового договору від 01.10.2014 року, сторони не мали наміру створити жодних правових наслідків та знали заздалегідь про те, що він не буде виконуватись, а тому цей договір є фіктивним. Як зазначав Банк, відповідач не могла приступити до виконання своїх обов’язків за трудовим договором від 01.10.2014 року оскільки у Банку лише одна посада начальника вказаного управління, а виконувати посадові обов’язки на одній і тій же посаді за двома трудовими договорами не вбачається за можливе.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, який сформував правовий висновок наступного змісту.

Спірний трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються норми ст.ст. 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України.

ВС/КЦС, мотивуючи рішення, зазначив, зокрема, що зміст трудового договору від 01 жовтня 2014 року відповідає ст. 24 КЗпП України, при його укладенні, виконанні, та подальшому розірванні за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з ініціативи позивача, відповідач була впевнена, що цей трудовий договір спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідач виконувала умови трудового договору належним чином, позивач приймав виконання відповідачем її обов’язків, сплачував за їх виконання протягом півроку після укладення трудового договору, претензій щодо виконання трудових обов’язків відповідачем не мав.

Постанова Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі № 753/14887/17