Останнім часом, на підприємствах приватної форми власності та у фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, поширеним явищем стало залучення працівників до роботи у вихідні дні, а також у святкові і неробочі дні. При цьому трудові права працівників здебільшого порушуються, компенсація або не здійснюється взагалі, або проводиться на розсуд роботодавця.

Однак, чинне трудове законодавство передбачає ряд гарантій при залученні працівників до роботи у вихідні, святкові або неробочі дні. За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 71 КЗпП України, робота у вихідні дні забороняється. Така заборона поширюється на залучення працівника до роботи не в загальний вихідний день — неділю, а у вихідний день конкретного працівника.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства (далі — профспілкова організація) або профспілкового представника і лише у виняткових випадках, визначених законодавством та частиною другою статті 71 КЗпП України, а саме для:

• відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
• відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
• виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;
• виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Перелік святкових і неробочих днів встановлено ст. 73 КЗпП України. Робота у ці дні не проводиться. Залучення працівників до роботи допускається у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 КЗпП України. Згідно зі статтею 72 КЗпП України та частиною третьою статті 107 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

На практиці цей «інший день відпочинку» зазвичай називають відгулом, хоча трудове законодавство не надає визначення цього терміну.

Трудове законодавство встановлює заборону на залучення окремих категорій працівників до робіт у вихідні дні, а саме:

• працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років (ст. 192 КЗпП); вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
• батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
• опікунів (піклувальників) (ст. 176, 186¹ КЗпП).

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:

• фактичну підставу, передбачену частиною другою статті 71 КЗпП України;
• дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
• згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
• згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.

У наказі про роботу у вихідний день обов’язково зазначається: підстава залучення працівників до роботи; прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день; спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному. Наказ доводиться до відома всіх працівників, які залучаються до роботи у вихідний день.

Оскільки залучення працівників до роботи у вихідний день (святковий, неробочий) день оформлюється наказом, то і надання компенсації (подвійна оплата або інший день відпочинку) за роботу в такий день також має оформлюватись наказом (розпорядженням роботодавця).

Слід мати на увазі, якщо сторони виберуть грошову компенсацію, оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП, яка регулює оплату роботи у святкові та неробочі дні (ч. 2 ст. 72 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 107 КЗпП України робота у святковий та неробочий день оплачується в подвійному розмірі залежно від умов оплати праці в такому порядку:

• відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
• працівникам, робота яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
• працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий та неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 107 КЗпП України оплаті в подвійному розмірі підлягають тільки години, фактично відпрацьовані працівником у святковий чи неробочий день. Частина3 ст. 107 КЗпП України також передбачає можливість надання працівнику, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку (відгулу) за його бажанням, проте слід урахувати, що інший день відпочинку надається працівнику тільки за наявності згоди сторін, оскільки законодавством не передбачено такий обов’язок роботодавця.

Таким чином, спосіб компенсації роботи у вихідний день завжди визначається угодою сторін (незалежно від того, від кого виходить ініціатива), а робота у святковий та неробочий день завжди оплачується в подвійному розмірі і лише по досягненні згоди сторін працівнику за його бажанням може бути надано інший день відпочинку (відгул).

Ірина Яновська