Своєчасний розрахунок при звільненні — одна з важливих організаційно-правових гарантій дотримання прав працівників, що звільняються з підприємства, організації, установи.

За невиплату розрахунку при звільненні у встановлені строки законодавством передбачено цілу низку можливих санкцій.

По-перше, ст. 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП (за відсутності спору про їх розмір), підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. А за наявності спору зазначена компенсація виплачується в разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Крім того, згідно зі ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тож у цьому разі не має значення, в якому році мала місце невиплачена компенсація.

Тому незалежно від того, чи нарахувало підприємство компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, в разі виникнення спору і вирішення його на користь працівника на роботодавця може бути покладено виплату значних сум компенсацій за затримку проведеного розрахунку (адже з моменту звільнення до моменту набрання законної сили рішенням суду може минути багато часу).

Щодо можливого визнання кредиторської заборгованості за нарахованою компенсацією безнадійною та її оподаткування зазначимо, що оскільки на вимоги з її стягнення строки давності не поширюються, вона, не може бути визнана безнадійною, і підстав для її списання підприємство не має.

По-друге, за порушення законодавства про працю передбачено адміністративну або навіть кримінальну (якщо таке порушення визнається грубим) відповідальність. Згідно з ч. 1 ст. 41 КУпАП, порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 н. м. д. г. (510–1700 грн.).

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КЗпП України, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від ста до трьохсот н. м. д. г. (1700–5100 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 172 ККУ, грубе порушення законодавства про працю карається штрафом до 50 н. м. д. г. (850 грн.), або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 2 років, або виправними роботами на строк до 2 років.

Також згідно з ст. 175 ККУ — безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500–17 000 грн.) або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незважаючи на це, без скарг працівника перспектива притягнення до відповідальності підприємства або його посадових осіб за зазначене правопорушення є доволі малою. Однак оскільки держава останнім часом посилює контроль за дотриманням трудового законодавства та відповідальністю, бажаною є своєчасна та повна виплата працівникам сум розрахунку при звільненні.

Висновок

Аналізуючи судову практику з аналогічними предметами спору, можна зазначити, що суди за наявності усіх доказів у позивача, у 100% випадків задовольняють вимоги останнього, щодо виплат компенсацій за не використанні відпустки.

Варто зазначити, чим довшою буде затримка підприємства по виплаті належних звільненому працівникові сум, тим більшою буде сума виплата підприємством працівнику середнього заробітку, оскільки середній заробіток працівнику нараховується за весь час затримки по день фактичного розрахунку з ним, а тобто у разі, якщо підприємство добровільно не здійсните розрахунки з працівником, середній заробіток нараховуватиметься до дня ухвалення рішення судом.

В даному випадку можливі також ризики у вигляді звернення працівника із заявою до контролюючих органів та подальшого звернення такого органу до суду, щодо притягнення керівника підприємства до адмінвідповідальності передбаченою ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Видання для кадровиків

Артем Ткаченко