13 лютого 2023 року групою народних депутатів зареєстровано у Парламенті проект Закону України № 9009 про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення українських свят, а саме:

• 25 лютого — День української жінки (День українки) — День народження Лесі Українки;
• 9 березня — Шевченків день — День народження Тараса Шевченка;
• друга неділя травня — День матері.

У той же законопроектом, виключаються такі свята як:

• 8 березня — Міжнародний жіночий день,
• 1 травня — День праці,
• 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги).

Підтримуючи встановлення названих у проекті українських свят профспілкова спільнота не може погодитися з обґрунтуванням авторів законопроекту, що 8 березня — Міжнародний жіночий день і 1 травня — День праці є «комуністичним рудиментом».

Насамперед це загальносвітові міжнародні свята, а не радянські.

Ці свята є державними в усіх країнах Європейського Союзу і відзначаються ними щороку, що свідчить про певну вагу та значимість цих свят для передових демократій.

Міжнародний жіночий день (англ. International Women’s Day), повна назва Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир, рішенням ООН від 1977 року визначений, як міжнародна дата, яка щорічно відзначається 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Уперше відзначався 1909 року в США як «Національний день жінки». Темою цієї дати також є рух за права людини для права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок.

Святкування 1 травня — Дня міжнародної солідарності трудящих відзначається у світі вже понад 120 років і є знаком пам’яті про робітничі протести в Чикаго, які почалися 1 травня 1886 року. Того дня сотні тисяч робітників найбільших промислових центрів США вимагали впровадження 8-годинного робочого дня. У липні 1889 року Конгрес II Інтернаціоналу в Парижі (попередник Соцінтерну) на честь загиблих в Чикаго ухвалив щороку відзначати 1 травня масовими демонстраціями з висуненням соціальних вимог.

1 травня офіційно відзначають, як національне свято, такі європейські країни, як Австрія, Бельгія, Болгарія, Німеччина, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Польща, Норвегія, Португалія, Словаччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Естонія.

На українських землях, що входили тоді до складу Австро-Угорської імперії, День робітничої солідарності вперше масово відзначили у Львові 1890 р. і у подальшому ці маївки носили яскраво виражене політичне забарвлення. Відомо, що на львівській маніфестації того дня були присутні Іван Франко та Михайло Павлик, які брали активну участь у створенні першої української політичної партії — Русько-Української радикальної (РУРП). День Праці також був державним святом і неробочим днем в Українській Народній Республіці.

Після того як у 1905 р. під першотравневі прапори зібралося близько 10 тисяч людей, демонстрації почали проводитися регулярно. Свято 1 травня історично стало способом публічного проголошення соціальних вимог працівників, днем солідарності всіх, хто готовий виходити на демонстрації, щоб заявити про свої права та інтереси.

Отже, елементи святкування Дня праці були закладені ще далеко до створення радянського союзу та носили інше забарвлення. А з метою переосмислення та позбавлення першотравневих радянських міфів День міжнародної солідарності трудящих перейменували у День праці шляхом внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України Законом України від 16 листопада 2017 року № 2211-VIII.

Також слід нагадати, що у рамках пакету законів про декомунізацію 9 травня — День Перемоги у 2015 році перейменовано у День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги) відповідно до Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років». Цим законом визначено новий зміст відзначення цієї події, спрямований на переосмислення подій Другої світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого; рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства всіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів, зокрема євреїв та українців; перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь ушанування.

Виходячи з наведеного, а також з огляду на широкі дискусії серед громадськості щодо перейменування та встановлення нових державних свят, профспілки вважають, що упорядкування державних свят в Україні потребує системного, а не точкового підходу до визначення переліку державних та інших свят з метою їх переосмислення, відновлення історичної пам’яті та формування національної ідентичності громадян України.

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток Книга обліку щорічних і додаткових відпусток працівників містить рекомендації щодо її ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також задля використання її даних для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання