На підприємстві з ініціативи роботодавця встановлено режим неповного робочого часу. Чи можна одночасно оголосити простій? Як у такому разі оплачувати працю працівників: 2/3 від посадового окладу чи 2/3 від посадового окладу з урахуванням відпрацьованого часу?
Згідно із частиною першою статті 56 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) неповний робочий час може встановлюватися за угодою між працівником і роботодавцем як при прийнятті на роботу, так і згодом. Різновидами неповного робочого часу є неповний робочий день та неповний робочий тиждень. Можливе також поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у т. ч. таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний установлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Зазначені гарантії поширюються й на батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 1861 КЗпП).
Частиною третьою статті 56 КЗпП передбачено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Оплата праці працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (частина друга ст. 56 КЗпП).
Простій — це призупинення роботи, спричинене відсутністю організаційних або технічних умов, потрібних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша ст. 34 КЗпП).
Відповідно до частини другої статті 34 КЗпП у разі простою працівники можуть бути переведені за їхньою згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство) на весь час простою або на інше підприємство, але в тій самій місцевості на строк до 1 місяця.
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб (частина друга ст. 113 КЗпП).
Порядок оплати часу простою регулюється статтею 113 КЗпП. При цьому розмір оплати залежить від причини простою.
Висновки
Незалежно від того, хто є ініціатором установлення неповного робочого часу (роботодавець чи працівник), роботодавець має право, за наявності відповідних підстав для оголошення простою, застосувати простій як до працівників, котрі працюють на умовах повної зайнятості, так і до працівників, котрі працюють на умовах неповного робочого часу.
Працівникам, які працюють на умовах неповного робочого часу, час простою не з вини працівника, у т. ч. на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачують за години, які мали бути для працівника робочими, але виявилися годинами простою, відповідно до норм статей 56 і 113 КЗпП. Тобто оплата провадиться з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) з урахуванням відпрацьованого часу.
Вас може зацікавити
Журнал «КАДРОВИК.UA»
Головний кадровий журнал України вже понад 20 років. Для організацій будь-яких форм власності від малих підприємств і ФОП до великих холдингових компаній. З додатковими сервісами для передплатників. А саме:
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама