Відсутність у заяві про звільнення конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/1375/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд установив, що позивач був призначений на посаду генерального директора ТОВ «Т». Рішенням загальних зборів учасників товариства його відкликано з посади генерального директора згідно із його заявою про звільнення за угодою сторін. Наказом ТОВ позивача звільнено з посади, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Проте з 31 січня 2019 року до 06 лютого 2019 року включно він перебував на стаціонарному лікуванні. 07 лютого 2019 року позивач намагався приступити до виконання своїх трудових обов’язків, одночасно звернувшись до ТОВ із заявою про відкликання поданої ним заяви про звільнення від 31 січня 2019 року. Однак його не допущено до виконання трудових обов’язків керівника товариства.

Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з’ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

ВС також зазначив, якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що 31 січня 2019 року позивач подав заяву про звільнення з посади генерального директора ТОВ «Т» за угодою сторін.

Відмову у задоволенні позову суди мотивували, зокрема, тим, що добровільність волевиявлення на звільнення позивач підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції, надаючи пояснення в якості свідка. Відповідно до статті 92 ЦПК України він також повідомив, що заяву про відкликання поданої раніше заяви про звільнення він подав у зв’язку з невидачею йому трудової книжки. Такі обставини не вказують на намір позивача продовжити трудові відносини з відповідачем, та з огляду на наявність оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади 31 січня 2019 року, заява про відкликання звільнення, подана ним 07 лютого 2019 року, не могла бути розглянута, оскільки домовленість про звільнення за угодою сторін вже була досягнута та реалізована шляхом видання відповідного наказу.

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 року відбулося за угодою сторін, оскільки заява позивача про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника.

ВС підкреслив, що відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Таким чином, у справі, що є предметом перегляду в касаційному порядку, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і дійшли необґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ТОВ від 31 січня 2019 року про звільнення позивача за угодою сторін.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.