Відповідно до даних Державної служби статистики Україні зареєстровано майже 3 млн осіб з інвалідністю. На жаль, ця цифра постійно зростає, а люди з інвалідністю стикаються порушеннях своїх прав на робочому місці все частіше.

Прийняття на роботу осіб з інвалідністю

Для пошуку підходящої роботи особи з інвалідністю можуть звертатися безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. На етапі працевлаштування особи з інвалідністю мають наступні права та гарантії:

• Право на підбір робочого місця переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ст. 18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», далі — Закон № 875-XII).
  
  
• Право на працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. У даному випадку особа з інвалідністю може звернутися до Державної служби зайнятості для пошуку підходящої роботи.
  
  
• Для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи та для одиноких матерів, які дитину з інвалідністю випробування не встановлюється при прийнятті на роботу (ст. 26 Кодексу законів про працю України, далі — КЗпП).
  
  
• Особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна (ст. 18-1 Закону № 875-XII).
  
  
• У випадку відмови у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю особі з інвалідністю, направленій за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю має бути відшкодовано витрати на її проїзд до місця роботи і назад до місця, де вона проживає, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним. (ст. 24 Закону № 875-XII).
  
  
• Встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця для підприємств, установ, організацій.

Варто зауважити, що виконанням нормативу робочих місць вважається:

• працевлаштування осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Також у рахунок нормативу можна зарахувати основних працівників з інвалідністю, які досягли пенсійного віку (лист Фонду інвалідів від 08.08.2007 р. № 1/8-81);
  
  
• забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об’єднань з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Крім того, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця (ст. 18 Закону № 875-XII).

Звертаємо увагу, що грубим порушенням законодавства є відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається.

Винятком слугує, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров’я особи з інвалідністю перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю (ст. 17 Закону № 875-XII).

Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється!

Права та гарантії осіб з інвалідністю на роботі

Трудовим законодавством України передбачається надання наступних прав та гарантії осіб з інвалідністю:

• До роботи у нічний час та надурочних робіт осіб з інвалідністю можна залучити лише за її згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.ст. 55, 63 КЗпП). Жінки, які мають дитину з інвалідністю, можуть залучатись до надурочних робіт та направлятись у відрядження лише за їх згодою. (ст.ст. 63, 177 КЗпП).
  
  
• На прохання особи з інвалідністю або жінки, яка має дитину з інвалідністю, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП). Крім того, для осіб з інвалідністю повинні бути створені пільгові умови праці. (ст. 172 КЗпП). Для жінок, які мають дитину з інвалідністю може встановлюватися скорочена тривалість робочого часу (ст. 51 КЗпП).
  
  
• У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій. (ст. 172 КЗпП).
  
  
• За особами з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою. У таких випадках відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством, установою та організацією чи фізичною особою, яка використовує найману працю, під час роботи в яких настала інвалідність (ст. 25 Закону № 875-XII).

Індивідуальна програма реабілітації є обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями!

Також особи з інвалідністю та жінки, які мають дитину з інвалідністю користуються додатковими правами та гарантіями при наданні відпусток.

До них належать:

• Право на отримання щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві за бажанням даних категорій працівників у зручний для них час (ст. 10 ЗУ «Про відпустки»).
  
  
• Збільшена тривалість щорічної основної відпустки. Особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи — 26 календарних днів. (ст. 6 ЗУ «Про відпустки»).

Крім того, у обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно, а особам з інвалідністю I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно (ст. 25 ЗУ «Про відпустки»).

Права та гарантії осіб з інвалідністю у разі звільнення

Особи з інвалідністю часто стають жертвами незаконного звільнення, тому обізнаність у своїх прав та гарантіях при звільнені відіграють важливу роль.

Якщо працівник бажає звільнитися за власним у зв’язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров’я або з інших поважних причин, то власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, якщо особа з інвалідністю не може працювати на даному підприємстві через стан здоров’я, то вона має право звільнитися у день, який зазначає у заяві про звільнення.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі у випадку вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці надається особам з інвалідністю внаслідок війни, працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання (ст. 42 КЗпП).

Вас може зацікавити Журнал реєстрації листків непрацездатності Придбати Книга обліку наказів з персоналу Придбати Книга обліку щорічних і додаткових відпусток Придбати

Вероніка Рудковська