Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні опрацьовано презентований Урядом проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо дерегуляції трудових відносин», який отримав негативну оцінку профспілок.

Цей документ є нащадком сумнозвісних «98 статей» законопроекту «Про працю» (реєстр. № 2708) Милованова. Але цього разу, напевно, побоюючись масових протестів, Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України змінило тактику. Замість окремого документу, який мав повністю замінити трудове законодавство, було підготовлено низку змін до нині чинного Кодексу законів про працю України.

Що передбачає новий законопроект

Новий законопроект передбачає зниження рівня трудових гарантій працівників і націлює сторони соціально-трудових відносин на вибудовування відносин лише на договірній основі. У зв’язку з цим профспілки, в значній мірі, втрачають позиції «повноцінної переговорної сторони», від якої залежить рівень забезпеченості інтересів найманих працівників у відносинах із роботодавцями в межах наявної економічної ситуації. Проектом пропонується встановити такі норми законодавства про працю, які свідомо ставлять перед собою задачу поступового нівелювання ролі сучасних профспілок і встановлення фактичної нерівності сторін соціально-трудових відносин, а саме:

• широке застосування строкових трудових договорів та можливість їх змінювати роботодавцем. Значні переваги набуває роботодавець, тоді як права працівників будуть суттєво обмежені. Закон буде мінімально впливати на трудові відносини, тому що в основі відносин між роботодавцем та працівником буде лежати трудовий договір, укладений у письмовій формі. Працівник буде повністю залежати від волі роботодавця (адже дозволити працівникові диктувати роботодавцю свої правила — це утопія);
  
  
• сторони строкового трудового договору можуть встановлювати додаткові підстави його припинення. Фактично за цим приписом завуальовано пропозицію, яка була у попередньому Урядовому проекті Закону «Про працю», щодо припинення короткострокового трудового договору за ініціативою роботодавця. Враховуючи обставини, за яких відбувається прийняття працівника на роботу, коли перед ним фактично стоїть вибір — або погодитись на умови роботодавця, або продовжити пошук роботи в іншому місці — зрозуміло, що роботодавець стовідсотково отримає «згоду» працівника на будь-які умови, в тому числі на строковість трудового договору та додаткові підстави для його припинення.
  У результаті, найманий працівник залишатиметься під постійною загрозою втрати роботи. І для цього не треба буде ніяких формальних причин, договір просто не продовжать. Це дуже зручний метод репресій з боку роботодавця;
  
  
• суттєве зменшення прав профспілок. Виключення статей 43 (скасовується процедура надання згоди профспілки на звільнення працівника (стаття 43 КЗпП), 43¹ КЗпП, зміни до частини четвертої статті 62, статей 64, 71, 252 КЗпП, статей 38, 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», статті 11 Закону України «Про відпустки» значно знижують правовий захист найманих працівників, звужуючи можливості профспілок захищати трудові і соціально-економічні права трудящих.
  У цій частині норми проекту суперечать Конвенції МОП № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» і статті 36 Конституції України, які визначають саме професійні спілки організаціями, що здійснюють представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників у відносинах з роботодавцями.

Крім того, аргументація щодо виключення статті 43 та статті 43¹КЗпП не витримує жодної критики, оскільки в якості підстави наводяться норми Конвенції МОП № 158, яка й передбачає проведення узгоджувальних процедур при звільненні працівників. Разом з тим розробники проігнорували необхідність імплементації положень Директиви Ради № 98/59/ЄС від 20.07.1998 про наближення законодавства держав-членів щодо колективного звільнення:

• скорочення переліку осіб, яким не встановлюється випробування при прийнятті на роботу;
• звуження імперативної норми щодо інформування працівників про будь-які зміни умов праці (стаття 32 КЗпП);
• виключення необхідності ведення правил внутрішнього трудового розпорядку або графіків змінності. Їх ведення залишається на розсуд роботодавця (стаття 52 КЗпП);
• час початку і закінчення щоденної роботи пропонується встановлювати за згодою працівника і роботодавця (стаття 57 КЗпП проекту);
• при залученні працівників до надурочних робіт (стаття 62 КЗпП проекту) та роботи у вихідні дні (стаття 71 КЗпП проекту) профспілка лише інформується, одержання на це дозволу від профспілки скасовується. З профспілкою не узгоджуватиметься перенесення щорічної відпустки (стаття 80 КЗпП проекту);
• у зв’язку з виключенням необхідності ведення правил внутрішнього трудового розпорядку виключаються також і пов’язані з ними норми, як-то:
• тільки за згодою працівника і роботодавця пропонується встановлювати час початку і закінчення щоденної роботи (стаття 66 КЗпП проекту) і вихідні дні (стаття 67 КЗпП проекту);
• без графіків змінності будуть надаватися вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях (стаття 69 КЗпП проекту);
• скасовується обов’язковість ведення графіків відпусток та подання повідомлень про початок відпустки. Ведення цих графіків залишається на розсуд роботодавця (стаття 79 КЗпП проекту).

Впровадження запропонованої дерегуляції сфери трудових відносин при звуженні державних гарантій захисту трудових відносин і фактичній нерівності сторін не зможе сприяти можливості цим сторонам самостійно, без участі профспілок, домовлятися про всі важливі умови у колективних та трудових договорах.

Проект порушує конституційний принцип, викладений у статті 22 Конституції України — при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також не узгоджується з нормами Директиви ЄС 1999/70/ЄС від 28.06.1999 (пріоритет стабільних відносин), Конвенції МОП № 158 (неможливість припинення трудових відносин без обґрунтування), відповідної Рекомендації МОП № 166, статті 24 «Право на захист у випадках звільнення» Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Висновок

Легалізація норм, що суттєво звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод є вкрай негативним явищем і викликає серйозні занепокоєння через високий ризик вразливості та соціальної незахищеності працівників. Прийняття подібного закону підриває стабільність зайнятості в Україні, унеможливлює ефективний захист трудових прав працівників, що в свою чергу може мати негативні наслідки для національної економіки.