В умовах карантину більшість як державних, так і приватних компаній уже перейшли на дистанційну роботу або задовільнили надання співробітникам неоплачуваної або частково оплачуваної відпустки. Проте є й такі, що звільнили частину працівників, аби не нести збитків. Але це не значить, що вони вчинили законно, — карантин не може бути прямим приводом до звільнення працівника, якщо на нього та його роботу немає нарікань.

Адже багато працівників часто не знають своїх прав та не розуміють, як їх відновити при порушенні.

Дію Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) на період карантину ніхто не скасовував. Якщо працівник бажає звільнитися за власним бажанням, про що подав заяву, роботодавець має його звільнити за ст. 38 КЗпП. Крім того, якщо працівник зазначає поважну причину для цього (наприклад, повернення додому у зв’язку з карантином), працедавець має звільнити такого працівника в строк, про який він просить (ч. 1 ст. 38 КЗпП).

Відповідно до статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, передбачених цією статтею. Є також сім додаткових підстав для звільнення, передбачених у статті 41 КЗпП.

Тож звільнити працівника за ініціативи роботодавця можна лише за зазначених у законі підстав. Карантин не є підставою для звільнення, це лише адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (стаття 1 закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року).

Здійснювати тимчасове звільнення на час карантину не має права жоден роботодавець. Дуже важливо — не писати заяву на звільнення за власним бажанням, оскільки надалі оскаржити його буде неможливо. Якщо людину змушують звільнятися, то, можливо, варто сказати, що працівник звернеться до Державної служби України з питань праці.

У разі незаконного звільнення варто звернутися для отримання консультаційної допомоги до Головного управління Держпраці або його територіальних відділів контролю за додержанням законодавства про працю.