Жіночі відповідники назв професій та посад поширюються нині дедалі більше. Зазвичай, коли слово звучить органічно, сумнівів щодо його вживання не виникає. Річ у тім, що органічність слів неабияк залежить від того, чи звикли ми до них. Наприклад, слово продавчиня увійшло в українську мову гармонійно та природно. Словотвірна модель на кшталт продавчиня та кравчиня є в мові давно. Зауважимо, що певні форми лікар — лікарка є коректними. Утім, звучать вони не надто органічно.

Українській мові властиве утворення фемінізованих назв посад за допомогою суфіксів. Інакше кажучи, іменники жіночого роду ми утворюємо від іменників чоловічого. Наприклад, до іменника вчитель додаємо суфікс -к- і маємо іменник вчителька. Існує іменник поет (від поетика чи поезія), і додаючи суфікс -к- утворюємо іменник поетка. Щоправда є інший варіант поетеса. Це слово більш звичне для багатьох. А утворено його за допомогою додавання суфікса -с-. Також є моделі паралельного творення: фотографиня, фотографеса, фотографка. А слова програмістка, депутатка, контролерка часто-густо можна побачити у ЗМІ. Зауважмо, суфікси: -к-, -иц-, -ин- є історично закоріненими та продуктивними. Зокрема слова викладачка, дослідниця та письменниця стали загальновживаними.

Також у ЗМІ досить часто використовують фрази на кшталт: журналіст Оксана Петренко; гостей привітала вчитель історії; кореспондент перевірила ці факти; Ірина Біла — письменник, історик, педагог, викладач, громадський діяч… Такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови.

Та чи є взагалі чітко визначені стилістичні норми для вживання фемінітивів?

Про це детально — у лютневому номері журналу «Діловодство».

Придбати журнал Видання для кадровиків