Відповіді на запитання щодо дії окремих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136 (далі — Закон № 2136) в редакції після прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX (далі — Закон № 2352).

Чи застосовуються положення статті 3 Закону № 2136 (щодо особливостей переведення на іншу роботу та зміни істотних умов праці в умовах воєнного стану) до державних службовців?

Частиною третьою статті 1 Закону № 2136 передбачено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування» у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Таким чином, частина перша статті 3 Закону № 2136 є загальною і поширюється на всі категорії працівників, включаючи державних службовців.

Натомість частина друга цієї статті на державних службовців не поширюється, оскільки, питання зміни істотних умов державної служби повністю врегульовано Законом України «Про державну службу», а не Кодексом законів про працю України, до якого відсилає частина друга зазначеної статті.

Чи може державний службовець звільнитися за власним бажанням у строк, зазначений у його заяві, у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташований державний орган?

Згідно зі статтею 4 Закону № 2136 у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).

Це означає, що державний службовець може розірвати трудовий договір за власним бажанням у строк, зазначений у його заяві у разі наявності наведених обставин.

Чи будуть скорочені основні щорічні відпустки державного службовця з 30 до 24 днів у зв’язку з набранням чинності Законом № 2352?

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Таким чином, автоматичного скорочення днів відпустки у зв’язку із поширенням на державних службовців положень Закону № 2136 не відбувається. Скорочення кількості цих днів можливе за рішенням керівника державної служби у державному органі.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Чи буде скасоване надання додаткових відпусток за стаж державної служби на час воєнного стану?

Відповідно до статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.

Згідно зі статтею 58 Закону України «Про державну службу» за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Отже, відпустка за стаж державної служби є також щорічною відпусткою.

Звертаємо увагу, що положення Закону № 2136 не передбачають повноважень керівника обмежити кількість днів додаткових відпусток, на відміну від кількості днів щорічної основної відпустки.

Проте, керівник може відмовити у наданні невикористаних днів щорічних як основних, так і додаткових відпусток.

Отже, щорічні додаткові відпустки за поточний період, зокрема відпустки за стаж державної служби, можуть надаватися державним службовцям в установленому порядку. Натомість керівник державної служби в державному органі може відмовити у наданні невикористаних за попередні періоди днів такої відпустки.

Крім того, частиною другою статті 12 Закону № 2136 встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Чи можна надавати відпустки без збереження заробітної плати відповідно до частини третьої статті 12 Закону № 2136 на період дії воєнного стану на всій території України чи це стосується лише областей, в яких ведуться активні бойові дії?

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Зазначеною нормою закону скасовуються обмеження щодо 15-денного терміну надання відпустки без збереження заробітної плати за погодженням між працівником та роботодавцем. Як і раніше, відпустка без збереження заробітної плати надається виключно з ініціативи працівника.

Зазначені положення Закону № 2136 не містять будь-яких територіальних обмежень чи умов щодо надання відпустки без збереження заробітної плати протягом періоду дії воєнного стану, тому, на думку НАДС, така відпустка може надаватись державним службовцям незалежно від місцезнаходження державного органу, в якому вони працюють.

Чи зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, час перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану?

Відповідно до статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону.

Частиною третьою статті 12 Закону № 2136 встановлено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Зважаючи на викладене, оскільки згадана відпустка без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану надається відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки», вона включається до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку.

Разом з тим, звертаємо увагу, що статтю 12 Закону № 2136 доповнено новою частиною четвертою, згідно з якою у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Важливо зазначити, що відпустка, передбачена згаданою частиною четвертою статті 12 Закону № 2136 — це новий вид відпустки, яку Закон України «Про відпустки» не регламентує.

Отже, період відпустки, наданої державному службовцю на підставі частини третьої статті 12 Закону № 2136, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а період відпустки, наданої на підставі частини четвертої цієї статті до такого стажу не зараховується.

Чи може відпустка без збереження заробітної плати державного службовця, яка перебуває за кордоном, тривати понад 90 днів?

Частина третя статті 12 Закону № 2136 передбачає, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Відтак, державному службовцю, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, відпустка без збереження заробітної плати протягом воєнного стану може бути надана на підставі частини третьої статті 12 Закону № 2136, тобто без 90-денного обмеження терміну такої відпустки. Однак, надання такої відпустки є дискреційним повноваженням відповідного керівника державної служби в державному органі.

Яким чином обраховуються святкові дні під час надання державним службовцям відпусток?

Частиною шостою статті 6 Закону № 2136 визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми, зокрема, статей 73 та 78¹ Кодексу законів про працю України, якими визначено перелік святкових і неробочих днів та положення щодо їх неврахування при визначенні тривалості щорічних відпусток. Таким чином, обрахунок святкових днів під час надання державним службовцям відпусток здійснюється за загальними нормами (як звичайних календарних днів).

Чи збільшується для державних службовців тривалість робочого дня до 60 годин та тривалість робочого тижня у зв’язку з прийняттям Закону № 2136?

Відповідно до оновленої частини першої статті 6 Закону № 2136 нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).

Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Такими чином, автоматичне збільшення тривалості робочого дня для державних службовців, які працюють на згаданих об’єктах, не відбувається. Проте, за рішенням керівника державної служби у відповідному державному органі тривалість робочого дня для працівників цього органу може бути збільшена відповідно до наведеної норми Закону № 2136.

У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої цієї статті понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.

Чи табелювати передсвяткові дні, як такі, що на годину скорочені в умовах воєнного стану?

Ні. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону № 2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 КЗпП України щодо скорочення тривалості роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів.

Чи звільняється керівник державного органу від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати державному службовцю внаслідок ведення бойових дій?

Відповідно до статті 10 Закону № 2136 роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

В той же час, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Проте, звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати працівникам.

У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності.

Якою є компенсація державному службовцю за роботу у вихідний день?

Законом № 2352 внесено зміни до Закону № 2136, а саме у частині шостій статті 6 з переліку статей, норми яких не застосовуються у період дії воєнного стану, змінами вилучено статтю 72 Кодексу законів про працю України, що регламентує компенсацію за роботу у вихідний день. Тобто робота у вихідні дні має компенсуватись, як і у мирний час, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі відповідно до статті 107 зазначеного Кодексу.