Встановлення трудових прав, гарантій працюючим інвалідам в Україні регулюються Конвенцією про права інвалідів, Кодексу законів про працю України, законами України «Про відпустки», «Про охорону праці», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні».

Відповідно до ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що призвів до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється законом.

Працевлаштовувати інвалідів зобов’язаний кожен роботодавець, виходячи з низки правових норм і законів, зокрема, Кодексу законів про працю України, ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ЗУ «Про охорону праці» та ін.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств встановлено норматив в розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.

Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадку, якщо інвалід при прийомі на роботу чи під час трудових відносин сам наполягає на порушенні медичних рекомендацій стосовно обсягу та виду праці, то роботодавець все одно не має права цього зробити, бо порушить законодавство про працю та про охорону праці.

Щодо гарантій для працівників-інвалідів, то кожен з них має знати:

• відповідно до ст. 26 Кодексу законів про працю України не мають права встановлювати випробувальний термін для працівників-інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК;
  
  
• працюючий інвалід має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно (ст. 55, 63, 172 КЗпП України);
  
  
• відповідно до ст. 9 ЗУ «Про охорону праці» за працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності;
  
  
• згідно зі ст. 172 КЗпП, на прохання інваліда, може встановлюватись режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня); до того ж, на власника покладено обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування інвалідів, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій;
  
  
• у випадку скорочення чисельності або штату працівників інваліди війни та працівники-інваліди, які зазнали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання, мають переважне право залишитися на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації (ст. 42 КЗпП України);

Тривалість основної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати, яка надається працюючому інваліду в обов’язковому порядку відповідно до статей 6 та 25 ЗУ «Про відпустки», представлена в таблиці: