Люди з інвалідністю потребують справедливого соціального захисту і створення таких умов життя, щоб успішно інтегруватися у суспільстві. Однією з державних гарантій для людей з інвалідністю є право на працю.
Так, права «людини з інвалідністю» в нашій державі гарантуються та регулюються низкою нормативно-правових актів, таких як Конвенцією про права інвалідів, Кодексом законів про працю України, законами України «Про відпустки», «Про охорону праці», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі — Закон), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Обов’язок роботодавців надавати особам з інвалідністю роботу передбачено ст. 172 Кодексу Законів про працю України (далі — КЗпП). За бажанням працівника — особи з інвалідністю або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, йому може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня. Зменшення може встановлюватися за домовленістю між роботодавцем і працівником — особою з інвалідністю шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, або зменшення кількості днів роботи протягом тижня або одночасного зменшення кількості днів і тривалості щоденної роботи.
Оплата праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку, однак при цьому має бути дотримано мінімальних державних гарантій щодо оплати праці. За згодою працівника — особи з інвалідністю і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям, такі працівники можуть залучатися до роботи в нічний час та до надурочних робіт.
Відповідно до ст. 56 КЗпП, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки», особам з інвалідністю, які влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали півроку на даному підприємстві, надається право піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки», тривалість щорічної основної відпустки для осіб з інвалідністю становить:
для інвалідів 1 і 2 груп — 30 календарних днів;
для інвалідів 3 групи — 26 календарних днів.
У разі, якщо колективний договір підприємства встановлює додаткові відпустки, або особа з інвалідністю має право на додаткові відпустки на інших підставах, то кількість днів додаткової відпустки додається до основної щорічної відпустки.
Також за заявою особи з інвалідністю 1 та 2 груп інвалідності роботодавець зобов’язаний надавати йому відпустку без збереження заробітної плати на строк до 60 календарних днів у році, а працівнику з інвалідністю 3 групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно.
Роботодавцям потрібно пам’ятати, що:
при прийомі на роботу особи з інвалідністю не встановлюється випробовуваний термін;
інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк;
відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення працівника з інвалідністю на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан працівника з інвалідністю перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я осіб з інвалідністю;
при скороченні чисельності або штату, переважне право залишатися на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Працівники, які отримали на підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання, мають переважне право на залишення на роботі при скороченні штату або чисельності працівників, якщо за кваліфікацією та продуктивністю праці вони не поступаються іншим працівникам. Однак, законодавство не забороняє звільняти з роботи працівників з інвалідністю з причин не пов’язаних з інвалідністю — прогул, порушення трудової дисципліни тощо.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону).
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
За кожне робоче місце призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте людиною з інвалідністю сплачуються штрафні санкції.
Вас може зацікавити
Послуга «Посадова інструкція на замовлення»
Правильно складена посадова інструкція це — цінний кадровий документ, що визначає вимоги до працівника та об’єктивно оцінює виконання працівником своїх посадових обов’язків. Вартість складання інструкції від 300 грн.
Ласкаво просимо
Реклама
Реклама