Дайджест правових позицій Верховного Суду

За відсутності систематичного характеру невиконання трудових обов’язків звільнення працівника відбулося з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2023 року у справі № 754/225/21

Систематичним невиконанням обов’язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов’язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність систематичного невиконання ОСОБА_1 трудових обов’язків та неправомірність її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є правильними, оскільки такими, що систематично не виконують без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, є працівники, які вже отримували дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни і після цього порушили її знову.

За відсутності систематичного характеру невиконання трудових обов’язків, звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, що стало підставою для поновлення її на роботі.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення та поновлення позивача на роботі, що є підставою для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку зі зміною в організації виробництва і праці

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 456/3843/20 (провадження № 61-2428св22)

Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

У справі, що переглядається, суди не встановили, що у середній загальноосвітній школі I–II ступенів мали місце зміни в організації праці, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідач не надав належні докази на підтвердження вказаних обставин, зокрема, штатний розпис середньої загальноосвітньої школи I-II ступенів.

Надсилання поштовим засобом зв’язку на адресу роботодавця заяви про звільнення за власним бажанням без встановлення факту отримання ним такої заяви не свідчить про припинення між сторонами трудових відносин

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 757/35570/21-ц

Своє бажання щодо звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформляє у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується. Отже, заяву можна надати особисто роботодавцю, надіслати поштою чи телеграмою.

Надсилання поштовим засобом зв’язку на адресу роботодавця заяви про звільнення за власним бажанням, хоча і є можливим варіантом сповіщення роботодавця про свої наміри працівником, проте без встановлення факту отримання ним такої заяви не свідчить про припинення між сторонами трудових відносин з дня надіслання такої заяви в обумовлений у ній строк.

У справі, яка переглядається, спірним питанням є доведення працівником у встановленому законом порядку роботодавцю про намір припинити трудові відносини за його ініціативою.

Суди встановили, що позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідача з письмовою заявою про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, що також підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, оскільки позивач не довів обставин, заявлених у позовній заяві, а саме, що він у визначеному законом порядку подав заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що роботодавець не міг розглянути таку заяву у зв’язку з її відсутністю.

Суд відмовляє у задоволенні позову у зв’язку з пропуском місячного строку звернення до суду у справах про звільнення

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

У справі суди встановили, що звільнення позивачки є незаконним, однак нею не доведено наявності обставин, які б об’єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця про звільнення, у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом, тому суд відмовив у задоволенні позову у зв’язку з пропуском встановленого строку звернення до суду з цим позовом. Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судами не встановлено.

При цьому правильними є висновки судів і про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про поновлення позивача на роботі, у задоволенні якої відмовлено.

Вас може зацікавити Книга обліку наказів з персоналу   Придбати Журнал «КАДРОВИК.UA»   Придбати Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Придбати