Переукладання контракту чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 756/13167/16-ц.

Суди встановили, що між особою та роботодавцем укладено контракт, який згодом неодноразово був продовжений. При цьому строкові контракти укладались за заявами особи, її підписи на додаткових угодах свідчать про погодження працівника з їх умовами.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов особи задоволено частково. Змінено дату звільнення у зв’язку із закінченням строку контракту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Стягнуто з роботодавця на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

КЦС погодився з такими висновками, нагадавши, що згідно з ч. 2 ст. 39¹ КЗпП трудові договори, що були переукладені один чи кілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Однак, винятки становлять випадки, передбачені ч. 2 ст. 23 КЗпП. Тобто коли строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Також в огляді судової практики КЦС за травень 2022 року, що оприлюднив Верховний Суд, містяться й інші правові, висновки.

Зокрема, у спорах, що виникають із спадкових відносин, констатовано, що лише надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров’я потребувала постійного стороннього догляду, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

У спорах, що виникають із трудових відносин, указано, що розірвання трудового договору у зв’язку зі скороченням штату (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП) унеможливлює припинення трудового договору у зв’язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП), а суд не уповноважений змінювати підставу звільнення працівника, оскільки це є виключною прерогативою сторін трудового договору.

У спорах, що стосуються питань процесуального права, зауважено, що реалізація права подружжя на укладення мирової угоди щодо поділу майна, яке є їхньою спільною сумісною власністю, не може здійснюватися на шкоду інтересам інших учасників правовідносин (зокрема, в разі стягнення з одного з подружжя компенсації за шкоду).