Як на період карантину правильно запроваджувати неповний робочий час і чим він відрізняється від скороченого робочого часу?

Умовно робочий час за тривалістю можна поділити на:

1. Нормальний: тривалість робочого часу працівників встановлена 40 годин на тиждень.
2. Неповний: робочий час становить меншу кількість годин, аніж встановлено нормативно-правовими актами.
3. Скорочений: час, протягом якого працівників повинен виконувати свої трудові функції, але оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.

Поняття «скорочений робочий час» та «неповний робочий час» є різні за своєю суттю.

Зокрема, скорочений робочий час встановлюється:

• для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;
• для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень;
• для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;
• для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) — скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.

Неповний робочий час може бути встановлено угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину з інвалідністю, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.

Варто зазначити, що за згодою роботодавця неповний робочий час може запроваджуватися для всіх категорій працівників.

Оплата праці у випадках встановлення неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Запровадження неповного робочого часу відповідно до статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці, відповідно його запровадження потребує завчасного попередження працівників не менше ніж за два місяці. Якщо ж неповний робочий час встановлюється за бажанням працівника, то попередження працівника за два місяці не вимагається, і неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту.

У разі написання працівником заяви про встановлення йому неповного робочого часу, він мас зазначити наступне:

1) вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень);
2) режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи);
3) період, на який встановлюється неповний робочий час тощо.

Отже, неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін будь-якому працівнику, а скорочений (та його тривалість) — встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. При неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні — як за повний робочий день.

Оксана Кондрачук