Чи можна зараз перевести працівників на скорочений робочий день і дистанційну форму роботи без заяв і попередження про істотні зміни праці, лише наказом?

Скорочений робочий день тут розглядати не треба, бо скорочений — це значить, що робочого часу менше, а платити треба як за робочий день повної тривалості, а ось неповний робочий день і дистанційну роботу — варто розглянути, але тільки за згодою працівника. Згода наразі може бути надана в електронній формі, аби не порушувати умови карантину.

Не плутайте! Робочий час: скорочений VS неповний

Умовно робочий час за його тривалістю можна поділити на такі види:

• Нормальний — тривалість робочого часу працівників, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50 КЗпП).
• Скорочений — час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в повному розмірі (стаття 51 КЗпП).
• Неповний — тривалість робочого часу менша, ніж це встановлено нормативними актами. (стаття 56 КЗпП України).

Поняття «скорочена тривалість робочого часу» слід відрізняти від поняття «неповний робочий час».

Скорочений робочий час встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;
2) для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень;
3) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;
4) для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших) — скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.

Неповний робочий час встановлюється за згодою роботодавця всім працівникам.

Неповний робочий час встановлюється обов’язково:

1) вагітній жінці;
2) жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років;
3) жінки, яка має дитину з інвалідністю, тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або
4) жінки, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;
5) особам з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, на їх прохання.

Оскільки скорочений робочий час встановлюється законодавством, то дотримання таких норм роботодавцем є обов’язковим. Встановлення ж неповного робочого часу для роботодавця є обов’язковим лише для певних категорій працівників. Але давайте подивимося на останню частину статті 51 КЗпП, яка говорить, що скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.

Зверніть увагу! «Може встановлюватися» — це не обов’язок роботодавця так вчинити! Це лише можливість… А тепер давайте помножимо ту ситуацію, яка склалася в країні з приводу застосування протиепідеміологічних заходів.

Чи багато ви знаєте роботодавців, які в умовах невідворотної кризи встановлять за рахунок власних коштів скорочений робочий час для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю? Адже виходячи з норми статті 51 КЗпП України — це навіть право не працівника, а роботодавця.

Реальніше працівникам, які мають дітей віком до 14 років, на період карантину скористатися своїм правом на встановлення неповного робочого часу.

Вас може зацікавити
	Журнал «КАДРОВИК.UA» Головний кадровий журнал України, який визначає стратегію професійного розвитку працівників кадрової служби. Видається щомісяця за підтримки Міністерства соціальної політики України. На сторінках журналу подано достовірні матеріали та професійна інформація для кадровиків з нормативно-правовою базою та безліччю практичних порад. Придбати видання