Суть справи: з 19 січня 2016 року позивача було прийнято на роботу за трудовим договором контролером у товаристві з обмеженою відповідальністю (відповідач), а з 1 квітня 2017 року переведено на посаду охоронця. 30 жовтня 2017 року Міноборони в особі командира військової частини з позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб сержантського складу строком на три роки.

Наказом директора ТОВ від 14 грудня 2017 року позивача було звільнено з роботи охоронця, згідно з пунктом 3 статті 36 КЗпП України, у зв’язку із вступом на військову службу, що і стало підставою для позову про скасування цього наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі. Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, поширюються на нього, як на особу, яка на виконання свого військового обов’язку була прийнята на військову службу за контрактом під час дії в Україні особливого періоду.

Касаційна скарга відповідача на прийняте на користь позивача судове рішення мотивована тим, що на момент укладення позивачем строкового контракту на проходження військової служби в Збройних силах в Україні відсутня мобілізація (крім цільової), а відповідно, і особливий період, тому на позивача не поширюються вказані гарантії.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з висновками судів попередніх інстанцій погодився і його позиція зводиться до наступного.

З підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі призову або вступу працівника або власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 119 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених приписів закону за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Зі змісту цієї правової норми вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.

Перший Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303 затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-УІІ й з того часу в Україні діє особливий період, відповідне рішення уповноваженою собою про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймалося.

Таким чином позивач уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із вступом на військову службу.

Отже, наявність чинного контракту, укладеного позивачем з Міноборони 30 жовтня 2017 року на проходження військової служби не на професійній основі строком на три роки, створює підстави для висновку про поширення на позивача вищезазначених гарантій та свідчить про відсутність підстав для припинення трудового договору у зв’язку із вступом позивача на військову службу.