Хто має повертати кошти, виплачені особі центром зайнятості після поновлення працівника на роботі?
Новини
15.11.2018
Хто має повертати кошти, виплачені особі центром зайнятості після поновлення працівника на роботі?
Чи зобов’язаний безробітний повідомити центр зайнятості про поновлення його на роботі?
З якої дати припиняється реєстрація безробітного у разі поновлення на роботі?
Хто має компенсувати виплачені йому суми допомоги?
Особу, що перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна, було поновлено на роботі, однак вона не повідомила про це центр зайнятості і той продовжував виплачувати допомогу по безробіттю. Хто має повернути незаконно виплачені кошти — дізнаємося, розглянувши постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 квітня 2018 року у справі за № 910/5464/17.
Обставини, викладені в позовній заяві
У квітні 2017 року Херсонський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до Національного банку України про стягнення з нього в судовому порядку 66 733,61 грн.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що внаслідок поновлення особи А. на роботі на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року позивач набув право на стягнення з відповідача як роботодавця застрахованої особи коштів, виплачених раніше на користь такої особив розмірі 66 733,61 грн як допомога по безробіттю.
Обставини справи, встановлені судом під час судового розгляду
На підставі наказу управління Національного банку України в Херсонській області від 24 вересня 2015 року особу А. було звільнено з посади головного економіста відділу з економічної роботи та грошово-кредитних відносин.
1 жовтня 2015 року відповідно до наказу Херсонського міського центру зайнятості особі А. присвоєно статус безробітного і з 25 жовтня 2015 року розпочато виплату допомоги по безробіттю.
Згодом особа А. звернулася до суду з позовом до Національного банку України про поновлення її на роботі. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року її позов було задоволено частково, наказ від 24 вересня 2015 року скасовано, а особу А. поновлено на посаді з 25 вересня 2015 року. Крім того, на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року у справі про поновлення особи А. на роботі була оскаржена в апеляційному порядку та набула чинності 11 жовтня 2016 року, але Національний банк України 1 лютого 2016 року видав наказ про поновлення особи А. на роботі.
У зв’язку з неповідомленням особою А.позивача про поновлення її на роботі тойвиплачував їй допомогу по 18 жовтня 2016 року.
19 жовтня 2016 року Херсонський міський центр зайнятості видав наказ про припинення особі А. виплати допомоги по безробіттю, а наказом від 29 грудня 2016 року ухвалив рішення про припинення реєстрації такої особи як безробітної з 1 жовтня 2015 року у зв’язку з поновленням її на роботі за рішенням суду з 25 вересня 2015 року.
Також відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III (далі — Закон № 1533) Херсонський міський центр зайнятості ухвалив рішення про повернення за рахунок роботодавця — Національного банку України коштів, отриманих особою А. як допомога по безробіттю за період з 25 жовтня 2015 року до 18 жовтня 2016 року.
3 січня 2017 року Херсонський міський центр зайнятості звернувся до Національного банку України з відповідним листом-претензією, але останній листом від 19 січня 2017 року відмовив позивачеві у поверненні коштів.
У квітні 2017 року Херсонський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до Національного банку України про стягнення коштів у судовому порядку.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року, позов було задоволено частково, з Національного банку України стягнуто на користь Херсонського міського центру зайнятості 17 780,64 грн. У задоволенні іншої частині позову відмовлено.
Суди дійшли висновку, що відповідно до частини 4 статті 35 Закону № 1533 у разі поновлення особи на роботі за рішенням суду сума виплаченого забезпечення та вартості наданих безробітному соціальних послуг утримуються з роботодавця, а оскільки відповідач у справі є роботодавцем особи А., яку за рішенням адміністративного суду поновлено на роботі, позивач має право на відшкодування на його користь грошових коштів за період із 25 жовтня 2015 року до 31 січня 2016 року (дати, що безпосередньо передує даті видання наказу про поновлення на роботі).
Херсонський міський центр зайнятості оскаржив судові рішення в касаційному порядку, вважаючи, що стягненню з відповідача підлягають суми коштів, отриманих особою А. як допомога по безробіттю, саме за період з 25 жовтня 2015 року до 18 жовтня 2016 року.
Рішення суду касаційної інстанції
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 2 квітня 2018 року відхилив доводи касаційної скарги та визнав рішення судів першої та апеляційної інстанцій правомірними.
На думку касаційного суду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідно до пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (далі — Порядок № 198), центр зайнятості припиняє реєстрацію зареєстрованого безробітного із дня поновлення його на роботі за рішенням суду, що набуло законної сили.
Судом було встановлено, та й особа А. не заперечувала, що вона не повідомила центр зайнятості про поновлення на роботі згідно з постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року. Тобто особа А. не виконала вимог статті 36 Закону № 1533, хоча вона була присутня на судовому засіданні під час розгляду Херсонським окружним адміністративним судом справи за її позовом про поновлення на роботі. Крім того, їй надсилали для ознайомлення копію наказу Національного банку України про поновлення на роботі від 1 лютого 2016 року.
Оскільки особа А. не повідомила центр зайнятості про поновлення на роботі, той виплачував їй допомогу з 1 лютого 2016 року до 18 жовтня 2016 року, хоча відповідно до пункту 2 частини 1 статті 31 Закону № 1533 мав виплачувати її лише до 31 січня 2016 року.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до частини 3 статті 36 Закону № 1533 сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків і зловживання ними стягується з цієї особи, а тому в Херсонського міського центру зайнятості не виникло права вимагати у Національного банку України відшкодування коштів на виплату допомоги по безробіттю особі А. за період після її поновлення на роботі.
Зважаючи на викладене вище, касаційну скаргу Херсонського міського центру зайнятості на рішення Господарського суду м. Києва від 22 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року у справі за № 910/5464/17 залишено без задоволення, а відповідні судові рішення — без змін.
Постанова Верховного Суду набуває чинності з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Правова позиція
Частиною 4 статті 35 Закону № 1533 передбачено, що у разі поновлення особи на роботі із роботодавця за рішенням суду утримуються суми забезпечення та вартості соціальних послуг, які були надані такій особі як безробітному.
Період, за який обчислюються суми, що підлягають утриманню, визначається відповідно до пункту 37 Порядку № 198. Так, у разі поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набуло законної сили, Центр зайнятості припиняє його реєстрацію із дня поновлення, а не з дати ухвалення судового рішення про таке поновлення.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону № 1533 сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.