Згідно з чинним законодавством принципова різниця між трудовим договором і цивільно-правовим договором, що регулюється Цивільним кодексом України, полягає в тому, що за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результат. Він визначається після закінчення роботи та оформлюється двосторонніми актами здавання-приймання робіт, на підставі яких проводиться їх оплата.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, — достроково.

За договором цивільно-правового характеру платиться не щомісячна зарплата, а винагорода за конкретно виконану роботу, тобто особа, що працює за договором, отримує гроші в строки, встановлені договором на підставі підписаних актів прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Будь-яких соціальних гарантій при укладенні цивільно-правових договорів Цивільним кодексом України не передбачено. Так, наприклад, за цивільно-правовим договором не надаються оплачувані відпустки, не нараховується компенсація за невикористані дні відпустки, не оплачуються дні тимчасової непрацездатності, не проводиться індексація заробітної плати тощо. На працівника не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку та інші локальні акти підприємства.

Натомість, шляхом укладення трудового договору, у працівників виникає право на відпочинок, відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності визначено Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Тобто виникнення права щодо оплати часу за період тимчасової непрацездатності працюючі громадяни набувають в результаті укладення трудового договору.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Усі питання, пов’язані з укладенням, виконанням, зміною або припиненням договорів цивільно-правового характеру, регулюються цивільним законодавством України. Спори, пов’язані з невиконанням умов таких договорів, вирішуються в судовому порядку.

Оксана Крот