Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці прописане у статті 42 Кодексу законів про працю України.

Зокрема, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним — при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Звільнити працівника за скороченням штатів не можна при знаходженні працівника у черговій відпустці або на лікарняному, за винятком не виходу співробітника до місця роботи більше чотирьох місяців.

НЕ можуть бути скорочені (крім випадку ліквідації підприємства) — вагітні жінки та матері дітей віком до трьох років (або до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду), а також самотні матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів. Такі працівники взагалі не можуть бути скорочені за жодних умов, якщо тільки вони самі не виявлять подібного бажання (їх можна, наприклад, звільнити за згодою обох сторін). Якщо проігнорувати це правило, то, у разі звернення працівника до суду з позовом, роботодавцю однозначно доведеться поновити такого співробітника на роботі й, крім того, виплатити йому компенсацію за час змушеного прогулу та оплатити моральну шкоду. До речі, моральну шкоду у трудових спорах навіть не потрібно доводити, оскільки підставою для її відшкодування є сам факт порушення підприємством трудових прав працівника.