Національні збірні довго не живуть. Вони відрізняються від клубів так само, як літній табір відпочинку від школи — там весело і цікаво, але все це ненадовго. Говорити про якусь тактику національної — команди не доводиться — за три дні зібраних футболістів не перевчити. Не перевчити і за два тижні, упродовж яких найкращі збірні готуються до світових та європейських фіналів. Їм би відпочити після виснажливих сезонів.
Тож успіх національної команди залежить насамперед від кваліфікації футболістів, які за неї грають. Маючи такий вибір спортсменів, який є у розпорядженні тренерів Франції, Іспанії, Німеччини та інших провідних футбольних держав Європи, показати сильну гру і досягти результату набагато легше. Треба бути останнім Данні Бліндом, щоб не потрапити з такими футболістами, щонайменше, до чвертьфіналу.
Все це не стосується команд України і Словенії, яким належить за чотири дні розіграти між собою путівку на Євро-2016. Футбольний потенціал обох країн, незважаючи на те, що Україна у 20 разів більша, приблизно однаковий. Тож завдання обох тренерів — довести команди до двох стикових матчів у найкращій готовності.
Тренер українців Михайло Фоменко має сумний досвід дворічної давнини. Тоді його команда ціною надзусиль перемогла вдома Францію, а за три дні втратила перевагу на виїзді. Сумний досвід — це теж досвід. Тому не думаю, що наш тренер щось принципово змінить. Вирішальні матчі відбору — не те місце, де можна експериментувати. Тому за нас гратимуть виключно перевірені бійці. І грати ми будемо виключно надійно, аби в жодному разі не пропустити. Так буде і в першій зустрічі вдома, так і у другій на виїзді, незалежно від того, як ми зіграємо у Львові. Так буде не тому, що наші тренери такі полохливі, а тому, що інакше грати наша збірна ніколи не вміла. Тепер же для того, аби перенавчатися, немає ані часу, ані людей. Хто сумнівається, нехай подивиться на нашу команду 21-річних, звідки до першої збірної можна брати гравців хіба що для термінової українізації, як це зробили із сумновідомим Зінченком.
Тому ми маємо вірити в ту невелику обойму футболістів, які грають за збірну Фоменка останні три роки. Кожен із них — від П’ятова до Будківського — довів своє право виступати за Україну. Як би все не закінчилося, час цієї збірної України завершується. Команда у такому вигляді дограє свої останні матчі. І дуже хочеться, аби історія цього покоління нашої національної команди завершилася не у Словенії, а у Франції. Найкраще було б це зробити — у Парижі у фінальному матчі чемпіонату Європи!
Олена Несенюк