Розірвання трудового договору (звільнення), як і будь-якого іншого договору, може відбуватися з ініціативи будь-якої сторони.
Процедура звільнення розпочинається офіційним повідомленням іншої сторони про такий намір (отримання фактів про підстави для звільнення, наприклад, рішення суду) і завершується виданням офіційного наказу про звільнення, проведенням остаточного розрахунку з працівником та поверненням трудової книжки (у випадку, коли її надавали роботодавцю).
Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) передбачає чіткий перелік підстав для припинення трудового договору (ст. ст. 36, 38, 39, 40, 41, 43, 431 КЗпП). Застосовану підставу для звільнення (із зазначенням конкретного пункту статті КЗпП) обов’язково вказують у наказі про звільнення та в трудовій книжці.
Залежно від того, з ініціативи якої сторони починається процес, відрізняється відповідна процедура: порядок та строки попередження, додаткові гарантії, вихідна допомога, пріоритетне право на повторне працевлаштування тощо.
Звільнення з ініціативи працівника
Працівник менш обмежений у прийнятті рішення про розірвання трудового договору правилами, яких необхідно дотримуватись, ніж роботодавець. Достатньо подати письмову заяву про звільнення за власним бажанням не пізніше ніж за два тижні до бажаної дати звільнення. Роботодавець має видати наказ про звільнення. У такому випадку працівник не отримує додаткових гарантій та виплат, на дату звільнення йому виплачують заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку і повертають трудову книжку.
В умовах воєнного стану дотримання такого строку працівником не є обов’язковим — у зв’язку з веденням бойових дій у районах, де розташоване підприємство, та у випадку загрози для життя і здоров’я працівник самостійно у своїй заяві визначає дату свого звільнення (ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).
Звільнення працівника з ініціативи роботодавця
Звільнення працівника з ініціативи роботодавця (визначено окремо в ст. ст. 40, 41 КЗпП) є більш складним процесом, який покликаний насамперед захистити інтереси працівника. Зокрема, підстави для розірвання чітко визначено, і практично всі передбачають наявність деталізованого обґрунтування та попереднього повідомлення.
У більшості випадків прийняттю рішення роботодавцем про звільнення працівника передує настання факту, який свідчить про неможливість подальшої співпраці з таким працівником (наприклад, у разі систематичного невиконання без поважних причин посадових обов’язків; прогулу; вчинення працівником за місцем роботи розкрадання) або події, яка призводить до неможливості роботодавцем забезпечити працівника робочим місцем (ліквідація підприємства, скорочення штату, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, неможливість забезпечення працівника роботою у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих тощо умов, засобів або майна роботодавця внаслідок бойових дій). Для того щоб роботодавець міг застосовувати такі факти як підставу для розірвання трудового договору з працівником, такі факти мають бути задокументовані.
Однією з найпоширеніших підстав для звільнення працівника з ініціативи роботодавця є зміни в організації виробництва та праці. У такому випадку необхідно забезпечити завчасне попередження працівника про таке вивільнення: не пізніше ніж за 2 місяці до вивільнення. Також у такому випадку роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику іншу роботу на підприємстві (за наявності, яка б відповідала кваліфікації працівника).
Роботодавцю під час воєнного стану дозволено проводити звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). У такому разі датою звільнення є перший день виходу на роботу. Також під час воєнного стану роботодавець не зобов’язаний отримувати попередню згоду профспілкового органу для звільнення працівника (окрім випадку, коли такий працівник обраний до профспілкових органів).
Надзвичайно важливо роботодавцю дотримуватись процедури повідомлення працівника про його звільнення, він повинен мати підтвердження отримання відповідних документів працівником. Суди доволі прискіпливо досліджують наявність відповідного підтвердження. Станом на сьогодні це питання є дуже актуальним, адже чимало працівників працюють дистанційно (у тому числі з-за кордону). У період дії воєнного стану законодавство України дозволяє відходити від традиційних правил (зокрема щодо обміну документами), допускається застосування правил, про які працівник і роботодавець заздалегідь домовились. І щоб жодна із сторін не зловживала, мають бути підтвердження такої домовленості. Це може бути положення безпосередньо в трудовому договорі, розпорядження по підприємству тощо (за умови, що з ним ознайомлено працівника).
Звільнення працівника за угодою сторін
Найоптимальніша підстава для розірвання трудового договору — угода сторін. У такому випадку обидві сторони можуть визначити порядок припинення відносин між ними: строки, суми компенсацій тощо.
Вихідна допомога
У деяких випадках, коли звільнення працівника ініціює роботодавець (зокрема в разі звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності штату, виявленою невідповідністю займаній посаді, неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій), працівнику гарантується вихідна допомога (ст. 44 КЗпП) у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Строк позовної давності
Варто звернути увагу на те, що для справ про незаконне звільнення передбачено спеціальний строк позовної давності: незаконне звільнення можна оскаржити протягом 1 місяця від дати отримання наказу про звільнення.
Якщо строк звернення до суду було пропущено з поважних причин, суд може поновити ці строки, але тільки за умови, що від дати отримання наказу про звільнення минуло не більше 1 року.