Працівник хоче звільнитись за власним бажанням до закінчення терміну дії строкового трудового договору. Можна звільнити чи ні?

Коли укладається строковий трудовий договір?

У частині першій статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем — фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець — фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру подальшої роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Тобто строковий трудовий договір укладається на будь-який визначений строк, встановлений за домовленістю сторін договору. Відповідно працівник бере на себе зобов’язання протягом визначеного строку працювати на підприємстві, в установі, організації.

Коли строковий трудовий договір може бути розірваний?

Під час укладення строкового трудового договору працівник фактично погоджується працювати певний строк, відповідно він не матиме права розривати трудові відносини до закінчення строку договору в односторонньому порядку без поважних на це причин.

Строковий трудовий договір може бути розірваний у зв’язку із закінченням строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не зажадала їх припинення (п. 2 частини першої ст. 36 КЗпП).

Окрім цього, строковий трудовий договір може бути розірваний достроково на вимогу працівника за наявності поважних причин, передбачених статтями 38 і 39 КЗпП.

Обов’язкова наявність поважних причин для дострокового розірвання строкового трудового передбачена і в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 (далі — Постанова № 9).

Зокрема, в абзаці четвертому пункту 12 Постанови № 9 передбачено, що відповідно до статті 39 КЗпП працівник має право вимагати розірвання строкового трудового договору за наявності для цього поважних причин. Такі причини об’єднані однією загальною ознакою — неможливістю для працівника продовжувати роботу.

Стаття 38 КЗпП зобов’язує роботодавця звільнити працівника у строк, про який просить працівник, також за наявності інших поважних причин. Які причини можна визнати поважними — це має вирішуватися в кожному конкретному випадку.

У всіх випадках, для уникнення в майбутньому трудових спорів, поважність причини для звільнення працівника краще підтверджувати документально.

Окрім цього, в абзаці четвертому пункту 12 Постанови № 9 зазначено, що відповідно до статті 39 КЗпП працівник має право вимагати розірвання строкового трудового договору за наявності для цього поважних причин.

А як бути, якщо поважних причин для розірвання строкового трудового договору за власним бажанням немає, але працівник просить про дострокове розірвання і роботодавець не проти?

У такому випадку працівника можна звільнити за угодою сторін (п. 1 частини першої ст. 36 КЗпП). Дату припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП визначають сторони трудового договору за взаємною домовленістю. Зокрема, звільнитися можна і в день подання заяви про звільнення.

Вас може зацікавити
	Журнал «КАДРОВИК.UA» Головний кадровий журнал України вже понад 20 років. Для організацій будь-яких форм власності від малих підприємств і ФОП до великих холдингових компаній. З додатковими сервісами для передплатників. А саме: Консультації по телефону та електронній пошті. Доступ до нормативно-правової бази. Зразки та шаблони документів у Word. Придбати видання

Мар’яна Винничук