Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2022 р. у справі № 524/3625/20 (провадження № 61-2433св22).

Обставини справи

На адресу адміністрації Кременчуцької гімназії № 18 надійшли заяви батьків учнів 7-А класу, та заява батьківського комітету 5-Б класу щодо грубого ставлення, нетактовних звернень, криків на дітей вчителем української мови та літератури ОСОБА_1.

20 січня 2020 року наказом директора Кременчуцької гімназії № 18 № 17 о/д була створена комісія з розслідування можливого прояву психологічного насильства стосовно учнів 5-Б та 7-А класів.

Згідно з висновком комісії з розслідування можливого прояву психологічного насильства, викладеним у протоколі від 23 січня 2020 року, під час проведення уроків української мови та літератури у 5-Б класі вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 постійно підвищує голос, ображає та принижує дітей, зневажливо ставиться до них, не реагує на прохання учнів допомогти виконати завдання, пояснити матеріал та інше, не пускає дітей до туалету, на уроках грубо розмовляє з учнями, робить учням некоректні зауваження «закрий рот», «мені все одно що тобі потрібно», обзиває «безмозглими», «тупими». Через вказані дії учні 5-Б класу бояться вчителя та не бажають бути присутніми на її уроках. Під час проведення уроків української мови та літератури у 7-А класі вчитель української мови та літератури ОСОБА_1 спільної мови з дітьми не знаходить і частина дітей відмовляється бути присутніми на її уроках.

29 листопада 2019 року вчитель української мови та літератури зверталася до освітнього омбудсмена ОСОБА_26 із повідомленням про те, що на неї чиниться психологічний тиск з боку директора, заступників директора та голови Профспілки. За результатами виїзної перевірки освітній омбудсмен рекомендував: залучити посередника медіатора з метою врегулювання конфліктних ситуацій всередині педагогічного колективу та батьками здобувачів освіт), відповідним чином фіксувати звернення батьків, створювати комісії для з’ясування обставин, проводити службові розслідування, видавати накази про заходи дисциплінарного впливу тощо.

Оскільки позивачка є членом виборного органу Профспілки і передбачено обов’язок для роботодавця отримувати згоду профспілки, було подано відповідне звернення. Профспілковий комітет відмовив у наданні згоди Кременчуцькій міській гімназії № 18 на звільнення вчителя української мови та літератури ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України у зв’язку з недоведеністю вини в діях вказаного працівника.

01 червня 2020 року до профспілкового комітету Профспілкинадійшло повторне подання Кременчуцької гімназії № 18 від 19 травня 2020 року № 01-17/117 про надання згоди на розірвання трудового договору з вчителем української мови та літератури ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовження роботи з наданням додаткових матеріалів. Відповідно до витягу з протоколу № 4 засідання профспілкового комітету від 03 червня 2020 року профспілковий комітет повторно відмовив у наданні згоди на звільнення вчителя української мови та літератури.

Наказом від 11 червня 2020 року № 63 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » директора Кременчуцької гімназії № 18 Шендрик В. В. розірвано трудовий договір з позивачкою ОСОБА_1, вчителем української мови та літератури, за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України та звільнено її з роботи 11 червня 2021 року.

Обґрунтування Суду

Верховний Суд погодився з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки відбулося із дотриманням вимог закону, тому підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя української мови та літератури немає. Даючи оцінку відмові профспілкового комітету Профспілки у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив з того, що такі відмови є необґрунтованими, оскільки мотивовані власною оцінкою профспілковим комітетом наведених роботодавцем фактів та помилковим тлумаченням норм трудового законодавства.

Суд зобов’язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. Рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Окрім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення, тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України щодо строку та порядку застосування дисциплінарних стягнень на спірні правовідносини не поширюються та мотиви у ненаданні згоди профспілковим комітетом Профспілки на звільнення позивача, які ґрунтуються на спливі строку, встановленого статтею 148 КЗпП України, а також неможливості повторного притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за окремі вчинки, не відповідають нормам трудового законодавства та обґрунтовано відхилені місцевим судом.

Значний педагогічний досвід позивачки ОСОБА_1, наявність в неї вищої категорії та присвоєння звання «Старший вчитель» за значні досягнення в показниках роботи жодним чином не стосуються її поведінки стосовно учнів та встановлених фактичних обставин не спростовує.

Про застосування до дітей фізичного та психологічного насильства вчителем ОСОБА_1 йдеться і в заявах ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, адресованих директору гімназії у січні 2020 року, за результатами перевірки яких комісією, створеною у закладі освіти, вказані факти підтвердились, а отже, висновки профспілкового комітету, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про недоведеність аморальної поведінки учителя ОСОБА_1 та неналежність доказів для її звільнення є безпідставними.

Звернення ОСОБА_1 до освітнього омбудсмена не є свідченням вчиненого щодо неї психологічного тиску з боку керівництва та мобінгу, а повідомлені нею обставини не є обґрунтованими, оскільки не були підтверджені фактичними доказами, що встановлено за результатами перевірки освітнім омбудсменом ОСОБА_26 та повідомлено ним у листі від 21 лютого 2020 року вих. № 187/20-р, про що адміністрація гімназії повідомляла профспілковий орган.

Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем вимог статей 43, 252 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та наявність підстав для звільнення позивачки за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України після одержання необґрунтованої відмови виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу цієї професійної спілки в наданні згоди на розірвання трудового договору з учителем української мови та літератури ОСОБА_1 за фактами вчинення нею аморального проступку, несумісного з продовженням її роботи.