Працівник звільнився за власним бажанням під час тимчасової непрацездатності. Чи можна прийняти його на роботу, якщо він ще перебуває на «лікарняному»? Які можуть виникнути ризики для підприємства у разі працевлаштування такої особи?

Щодо звільнення з попереднього місця роботи

Одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування є загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, яке регламентується розділом IV Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі — Закон № 1105).

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України; далі — Фонд (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 1105).

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону № 1105 право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи — громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

У статті 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), яка регулює порядок звільнення з ініціативи працівника, відсутня заборона щодо звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності. Тобто звільнити працівника за власним бажанням можна і тоді, коли він перебуває на «лікарняному».

Частиною 2 статті 22 Закону № 1105 передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров’я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з 6-го дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК) інвалідності (установлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, установлених законодавством.

Щодо прийняття на роботу

Законодавством чітко не визначено, чи можна приймати на роботу особу в період тимчасової непрацездатності. З огляду на відповідні законодавчі норми, робити це недоречно, оскільки можуть виникнути ризики для підприємства.

У частині 1 статті 22 Закону № 1105 зазначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.

Призначатиме допомогу по тимчасовій непрацездатності комісія із соціального страхування на попередньому місці роботи, отримавши оформлений належним чином листок непрацездатності. Члени комісії можуть не знати, що їхній колишній працівник уже працює на іншому підприємстві, і призначать йому допомогу.

Нагадаємо, що згідно з наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2020 року № 773, яким було внесено зміни до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» від 13 січня 2015 року № 4, платники податків зобов’язані щоквартально подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Хто нестиме відповідальність у разі, коли з’ясується, що застрахована особа одночасно отримуватиме заробітну плату й допомогу по тимчасовій непрацездатності, — вирішуватиме Фонд. Для нового роботодавця все може обмежитися наданням пояснень, а можливо, справу буде доведено й до суду.

Відповідно до частини другої статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загально-обов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Відповідно до частини шостої статті 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я. Саме ця норма зобов’язує роботодавця вжити вичерпних заходів для встановлення відповідності стану здоров’я особи, що приймається на роботу, виконуваній роботі.

Отже, за будь-яких обставин потрібно дочекатися відновлення працездатності майбутнього працівника і лише потім укладати з ним трудовий договір.

Ольга Стахів