На яку матеріальну допомогу від роботодавця можуть розраховувати працівники під час воєнного стану?

Трудове законодавство України не передбачає для роботодавців обов’язку надавати працівникам матеріальну допомогу. Виплати матеріальної допомоги, які наразі проводяться деякими компаніями, здійснюються виключно за їхнім рішенням. Тому працівник, який опинився у скрутному матеріальному становищі внаслідок воєнних дій, може звернутися до свого роботодавця з заявою про надання матеріальної допомоги, але задоволення такої заяви буде здійснюватися на його розсуд.

Водночас працівники компаній, в яких між трудовим колективом і роботодавцем укладено колективний договір, можуть розраховувати на отримання матеріальної допомоги у разі, якщо її виплата передбачена таким договором, і ситуація, в якій опинився працівник, відповідає умовам виплати допомоги, визначеним у договорі.

У такому випадку працівник може подати на ім’я роботодавця заяву про надання матеріальної допомоги з посиланням на відповідний пункт колективного договору. Однак слід зауважити, що на період дії воєнного стану роботодавець може за власною ініціативою призупиняти дію окремих положень колективного договору, у тому числі щодо надання працівникам матеріальної допомоги, на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136). Що позбавить працівників можливості претендувати на отримання допомоги у цей період.

Чи повинен роботодавець виплачувати зарплату до закінчення воєнних дій працівнику, який виїхав за кордон і подав заявку на отримання допомоги від країни, до якої прибув?

Надаючи відповідь на це запитання, насамперед, слід відзначити, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу, що слідує з її визначення, наведеного у ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР.

Відповідно, у разі, якщо працівник виїхав за кордон у зв’язку із запровадженням воєнного стану, роботодавець зобов’язаний продовжувати виплачувати йому заробітну плату за умови, що він має можливість забезпечувати його роботою і працівник продовжує виконувати трудові обов’язки дистанційно.

У випадку, якщо до виїзду за кордон працівник виконував роботу на визначеному йому робочому місці в компанії, а не за трудовим договором про дистанційну роботу, відповідно до ч. 11 ст. 60² КЗпП, роботодавець має видати наказ про запровадження для такого працівника дистанційної роботи з визначенням її умов.

Якщо виконання працівником роботи дистанційно є неможливим, то у роботодавця і працівника є кілька варіантів виходу із цієї ситуації, в залежності від обставин:

1. Якщо компанія не працює внаслідок воєнних дій і, відповідно, не може забезпечити працівника роботою, то нею може бути прийнято рішення про:
• оголошення простою не з вини працівника згідно з приписами ст. 34, 113 КЗпП з оплатою часу простою з розрахунку не нижче від двох третин встановленого працівникові окладу (конкретний розмір оплати часу простою визначається роботодавцем у наказі про оголошення простою, з яким має бути ознайомлений працівник);
• призупинення дії трудового договору на час дії воєнного стану на підставі ст. 13 Закону № 2136, яке передбачає, що тимчасово роботодавець припиняє забезпечувати працівника роботою, а працівник припиняє виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, відповідно, отримувати заробітну плату, але трудові відносини між ними не припиняються. Водночас відшкодування зарплати, гарантійних та компенсаційних виплат, які підлягали виплаті працівникам під час призупинення дії трудового договору, у майбутньому буде покладено у повному обсязі на російську федерацію, через військову агресію якої сторони були вимушені призупинити дію трудового договору.
  
  
2. Якщо компанія продовжує працювати, але працівник не виконує трудові обов’язки, то вона не зобов’язана виплачувати йому заробітну плату, адже відповідно до ч. 4 ст. 113 КЗпП, час простою з вини працівника не оплачується.

Це підтверджується і роз’ясненнями Державної служби України з питань праці. У такому випадку працівник може ініціювати призупинення дії трудового договору з перспективою отримання відшкодування зарплати, гарантійних та компенсаційних виплат, які підлягали виплаті йому за цей час, за рахунок російської федерації.

Також в обох ситуаціях за заявою працівника роботодавець може надати йому оплачувану щорічну відпустку з проведенням відповідних виплат або відпустку без збереження зарплати, яка, згідно з ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, на період дії воєнного стану може надаватися без обмеження двотижневим строком, яке встановлене у ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР.

Отже, для працівника, що виїхав за кордон у зв’язку з запровадженням воєнного стану, виплата допомоги у країні перебування жодним чином не впливає на виплату йому заробітної плати у цей період.

Водночас працівникам, які продовжують працювати дистанційно за кордоном, перед поданням заяви на отримання допомоги у країні перебування слід перевірити, чи впливає отримання ними доходу з України на можливість отримання допомоги.

Вас може зацікавити
	Газета «Кадри і зарплата» Газета «Кадри і зарплата» — надійний помічник у роботі кадровика та бухгалтера. Наші передплатники двічі на місяць отримують оперативну інформацію про всі зміни в законодавстві, свіжі листи Міністерства соціальної політики України та Державної фіскальної служби України, з питань праці. Наше видання нагадає про строки звітності та сплату податків, надасть консультації з проблемних ситуацій, фахові відповіді досвідчених експертів на актуальні запитання з практичними прикладами та посиланнями на законодавчі акти. Придбати видання

Світлана Тетеря