Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з положеннями ст. 49² КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Разом з цим, згідно з вимогами ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Тобто, власник або уповноважений ним орган здійснює працевлаштування таких осіб самостійно або через державну службу зайнятості.

У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності — здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства (ст. 49² КЗпП України).

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать, зокрема, один з батьків або особа, яка їх замінює і має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років.

Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 р. № 792.

Оксана Руденко