Працівника прийняли на роботу 14 квітня, а з 15 квітня, за його бажанням, надали відпустку без збереження заробітної плати на період карантину. 9 липня 2020 року він подав заяву про звільнення. Чи потрібно виплачувати такому працівникові грошову компенсацію за щорічну основну відпустку?

Так, потрібно.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — до досягнення дитиною 16-річного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги — до досягнення дитиною 18-річного віку.

Отже, період перебування працівника у відпусті без збереження заробітної плати у зв’язку з карантином (частина третя ст. 26 Закону № 504) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а тому у разі звільнення працівникові має бути виплачена грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку (частина перша ст. 24 Закону № 504).