Права громадян, у тому числі осіб з інвалідністю, на працю закріплені у статті 43 Конституції України, у якій, зокрема, визначено, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Будь-яка людина, що має будь-яку группу інвалідності, має право на працю.

Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі — Закон № 875) — особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (частина перша статті 17 Закону № 875).

Статтею 172 Кодексу законів про працю України передбачено, що у випадках передбачених законодавством на власника покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови.

Які документи повинна надати роботодавцю особа з інвалідністю для укладання трудового договору?

Прийняття на роботу особи з інвалідністю оформляється в загальному порядку. Працівник подає заяву про прийняття на роботу. Разом із заявою особа з інвалідністю подає такі документи:

• паспорт (інший документ, що посвідчує особу);
• трудову книжку;
• документ про освіту (за необхідності);
• копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
• копію пенсійного посвідчення;
• довідку МСЕК (про присвоєння йому відповідної групи інвалідності). Наразі МСЕК оформлює виписку з акту огляду за формою № 157-1/о. У цих документах вказується причина інвалідності, група і строк інвалідності та висновки комісії про умови та характер праці інваліда;
• індивідуальну програму реабілітації, що видається МСЕК(обов’язкова для виконання всіма роботодавцями). Якщо індивідуальною програмою реабілітації створення спеціалізованого робочого місця не передбачено, то роботодавець може надати інваліду звичайне робоче місце. Про це вказували фахівці Фонду соціального захисту інвалідів улисті від 06.11.2008 р. № 1/6-481/06.

Чи можна встановлювати випробувальний термін для осіб з інвалідністю?

Випробувальний термін — це період часу, протягом якого роботодавець перевіряє професійні та ділові якості прийнятого працівника на предмет придатності до виконання його роботи.

У відповідності з абзацом третім статті 26 КЗпП України випробування не встановлюється при прийомі на роботу осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.

Чи можна відмовити особі з інвалідністю у працевлаштуванні?

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України № 875відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю.

Таким чином,законодавцем встановлено заборону відмовляти в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 5 статті 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

При цьому, відмова в укладенні трудового договору особі з інвалідністю з підстав невідповідності вимогам посади, яку вона бажає зайняти, не може свідчити про її необґрунтованість.

При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю підприємство зобов’язане відшкодувати витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця, де він проживає, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним (ст. 24 Закону № 875);

Яка тривалість відпусток для осіб з інвалідністю передбачена законодавством України?

Тривалість щорічної основної відпустки залежить від встановленої групи інвалідності. Зокрема, для інвалідів I і II груп передбачена відпустка у 30 календарних днів (ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки»); для III-ої групи інвалідності передбачена відпустка тривалістю 26 календарних днів.

При цьому, працівники з інвалідністю мають право на щорічну основну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві (п. 2 ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки»). Також, за бажанням працівника з інвалідністю, роботодавець повинен надати відпустку в будь-який зручний для нього час.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою за 24 календарних дні.

Таким чином, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у тому числі за два, три, чотири або більше років), він має право використовувати їх, а в разі звільнення йому має бути виплачена грошова компенсація.

Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання (лист Мінсоцполітики «Про надання відпустки інвалідам» від 29.12.2015 р. № 774/13/116-15).

Також, статтею 16² Закону України «Про відпустки» передбачено право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Ця відпустка не належить до виду щорічних відпусток і надається незалежно від відпрацьованого в році часу один раз упродовж календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни.

Тому, наявність у працівника права на додаткову відпустку, передбачену ст. 16² Закону, не є підставою для зменшення йому тривалості щорічної основної відпустки, яка має становити 30 календарних днів для інвалідів І та ІІ груп, та 26 календарних днів — для інвалідів ІІІ групи.

Відпустка без збереження заробітної плати може бути такою, що надається: в обов’язковому порядку — для працівників пільгових категорій тривалістю певної кількості днів, залежно від їх статусу (ст. 25 Закону України «Про відпустки»); за згодою сторін — не більше 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

Роботодавець зобов’язаний, за бажанням працівника з інвалідністю, надати відпустку без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, залежно від групи інвалідності: для III групи інвалідності — тривалістю до 30 календарних днів щорічно (п. 6 ст. 25 Закону України «Про відпустки»); для I та II груп інвалідності — тривалістю до 60 календарних днів щорічно (п. 7 ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

Крім цього, як і всі інші працівники, особи з інвалідністю можуть претендувати на відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін, а саме: за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше ніж 15 календарних днів на рік (ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

Вас може зацікавити Книга обліку наказів з персоналу Придбати Журнал реєстрації листків непрацездатності Придбати Книга обліку щорічних і додаткових відпусток Придбати

Надія Дудченко