У випадку, якщо запроваджений карантин унеможливлює виконання роботи, роботодавець може запровадити простій. Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

В разі, якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, роботодавець повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі, якщо це не урегульовано правилами внутрішнього трудового розпорядку. Якщо йдеться про ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день, то простій може бути встановлений на весь період карантину. Запровадження простою не вимагає згоди працівника.

Встановлення факту простою є важливим як для працівника, так і для роботодавця. Невиконання трудових обов’язків у зв’язку з простоєм для працівників не є прогулом. Також слід відмітити, що під час простою працівники не можуть бути звільнені (крім випадків, передбачених законодавством). Встановлення факту простою також є підставою для застосування гарантій в оплаті праці у зв’язку з простоєм.

У випадку простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але у тій же місцевості на строк до одного місяця.

Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Маргарита Захарчук