Протягом останніх років до національного законодавства (зокрема, Кодексу законів про працю в України (далі — КЗпП), Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі — Закон № 108), Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР (далі — Закон № 103) було внесено низку змін, завдяки яким у правовому полі закріпився термін «професійний стандарт».

Так, статтею 96 КЗпП передбачено, що системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики). Відповідна норма міститься також у статті 6 Закону № 108.

Отже, якщо раніше роботодавець відносив виконувані роботи до певних тарифних розрядів і присвоював кваліфікаційні розряди робітникам на підставі кваліфікаційних характеристик, то віднині він має враховувати також відповідні професійні стандарти (за наявності).

Професійний стандарт — затверджені в установленому порядку вимоги до кваліфікації працівників, їх компетентності, що визначаються роботодавцями і слугують основою для формування професійних кваліфікацій (ст. 331 Закону № 103).

Слід зауважити, що в таких розвинених країнах, як США, Великобританія, Японія та ін., трудові дії працівників, разом із відповідними вимогами до знань, умінь, навичок, уже давно проаналізовані, структуровані й викладені в компактній стандартній формі та успішно застосовуються як роботодавцями, так і закладами освіти, організаціями з профорієнтації громадян тощо.

Загальні вимоги до розроблення професійних стандартів в Україні визначено Методикою розроблення професійних стандартів, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2018 року № 74. Порядок розроблення та затвердження професійних стандартів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 373.

Слід зауважити, що розроблення професійного стандарту запроваджується залежно від потреби роботодавців у кваліфікованій робочій силі, її розподілу за робочими місцями (посадами), форм зайнятості та умов праці для окремої професії, за якою присвоюється повна кваліфікація, або для групи споріднених професій (професійних назв робіт, посад) у певній сфері професійної діяльності, або для окремих (однієї чи кількох) трудових функцій, за якими присвоюються часткові кваліфікації.

Професійні стандарти складають з метою:

• визначення вимог до кваліфікаційних і спеціальних знань працівників, їхніх завдань, обов’язків та спеціалізації;
• створення умов для професійного розвитку працівників та підвищення якості їхньої праці;
• нормування праці;
• визначення посадових (робочих) завдань та обов’язків працівників, планування їхнього професійного зростання, розроблення посадових (робочих) інструкцій (за потреби);
• організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, у т. ч. через неформальне навчання та підтвердження результатів неформального навчання;
• впливу на формування вимог до продуктивності праці та виробництва продукції (надання послуг);
• добору та укомплектування штату працівниками;
• обґрунтування рішень, що ухвалюються за результатами атестації, сертифікації працівників;
• тарифікації, категоріювання посад і професій (за потреби);
• розроблення стандартів підприємства, установи, організації;
• формування систем мотивації та стимулювання персоналу;
• групування професійних кваліфікацій, які застосовуються на підприємстві, в установі, організації, за рівнями Національної рамки класифікації (далі — НРК) чи відповідної галузевої рамки кваліфікацій;
• установлення єдиних вимог до змісту та якості професійної діяльності, узгодження назв професій (професійних назв робіт, посад), упорядкування видів трудової діяльності.

Структура професійного стандарту

1. Загальні відомості професійного стандарту

1.1. Основна мета професійної діяльності.
1.2. Назва виду економічної діяльності.
1.3. Назва виду професійної діяльності.
1.4. Назва професії (професійна назва роботи).
1.5. Узагальнена назва професії (за потреби).
1.6. Професійна кваліфікація.
1.7. Вимоги до державної сертифікації (за потреби).
1.8. Назви типових посад (за потреби).
1.9. Місце професії (посади, професійної назви роботи) в організаційно-виробничій структурі підприємства (установи, організації).
1.10. Умови праці (за потреби).
1.11. Засоби захисту (за потреби).
1.12. Умови допуску до роботи за професією (за потреби).
1.13. Документи, що підтверджують професійну та освітню кваліфікації, їх віднесення до рівня НРК.

2. Навчання та професійний розвиток (за потреби)

2.1. Первинна професійна підготовка (назва кваліфікації).
2.2. Перепідготовка (назва кваліфікації).
2.3. Підвищення кваліфікації з присвоєнням нового рівня освіти (назва кваліфікації).
2.4. Підвищення кваліфікації без присвоєння нового рівня освіти (назва кваліфікації).
2.5. Спеціальне, спеціалізоване навчання (назва кваліфікації).

3. Нормативно-правова база, що регулює відповідну професійну діяльність.

4. Загальні компетентності.

5. Перелік трудових функцій.

6. Опис трудових функцій.

7. Дані щодо розроблення та затвердження професійного стандарту

7.1. Розробник професійного стандарту.
7.2. Суб’єкт перевірки професійного стандарту.
7.3. Дата затвердження професійного стандарту.
7.4. Дата внесення професійного стандарту до Реєстру професійних стандартів.
7.5. Рекомендована дата наступного перегляду професійного стандарту.

Розробляючи професійні стандарти, потрібно користуватися Національним класифікатором України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» та відповідними випусками Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Олександр Носіков