Трудові відносини між підприємством і працівником, направленим у відрядження, регулюються в першу чергу Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП України), а також іншими законодавчими актами.
Статтею 121 КЗпП України встановлено гарантії і компенсації при службових відрядженнях.
Так, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються:
- добові за час перебування у відрядженні,
- вартість проїзду до місця призначення і назад,
- витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Відповідно до статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Статтею 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (далі — Інструкція № 59 ) затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон. Відповідно до пункту 1 цієї Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи та організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Пунктами 9–11 Інструкції № 59 передбачено таке:
Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.