До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов суб’єкта господарювання до Управління Держпраці щодо скасування припису про усунення виявлених порушень і постанови про накладення штрафу. Зважаючи на аргументи, суд дійшов висновку, що фахівці Управління повністю довели правомірність дій, а суб’єкт господарювання не довів обґрунтованості позовних вимог. У задоволенні позову суд відмовив повністю. Адже суб’єкт господарювання допустив порушення у застосуванні цивільно-правових відносин.

У березні 2019 року під час інспекційного відвідування зазначеного суб’єкта господарювання інспектори праці виявили працівника, який здійснював ремонт водяного опалення та пояснив, що працює на підприємстві на посаді слюсаря майже один рік за цивільно-правовою угодою. Інспектори визначили, що виконувана робота за характером відноситься до робіт підвищеної небезпеки та не може виконуватись особою без спеціального дозволу. А виконавець не є суб’єктом отримання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Крім того, особа, яка виконує роботу на умовах цивільно-правового договору, не може мати права на відпустку, адже не є працівником і не може вважатися такою, що перебуває у відпустці за власний рахунок в разі невиконання покладених на неї функцій або відсутності на роботі.

Виявлені порушення інспектори праці внесли до відповідного акта — зокрема, порушення вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (допуск до роботи без укладення трудового договору).

Інспектор праці склав припис про усунення виявлених порушень. Не погоджуючись з приписом та постановою про накладення штрафу, суб’єкт господарювання звернувся до суду з позовом. У його задоволенні після розгляду справи суд відмовив.

Чому суд підтримав позицію Управління Держпраці?

Є чітке розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об’єкта). Якщо фізична особа взяла на себе обов’язок передати замовнику результат роботи, яку вона самостійно організовує та виконує на власний ризик, за відсутності контролю за процесом виконання з боку замовника — це договір підряду або інший цивільно-правовий договір. Якщо громадянин виконує роботу за умов керівництва та контролю іншої сторони, що прийняла на себе обов’язок організувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт — то це трудовий договір. У цьому випадку «підрядник» не виконує роботу на свій ризик, а погоджує свою діяльність з роботодавцем, якого більше цікавить не результат праці, а власне праця працівника на конкретній ділянці та в обумовлений час у процесі виробництва.

Відповідно до пункту 1.1 угоди замовник в порядку та на умовах, визначених угодою, доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов’язання виконувати роботу по ремонту електроосвітлення, а також виконувати супутні роботи, що необхідні для успішного виконання основної роботи.

Відповідно до вимог пункту 6 Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1107, дозвіл за відповідною формою видається: роботодавцеві — на виконання робіт підвищеної небезпеки або на експлуатацію машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки.

Працівник виконував роботу з ремонту електроосвітлення: заміна автоматичних вимикачів, світильника освітлення, прокладання кабелю в короб-канал. Відповідно до приписів Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26 січня 2005 року № 15, це відноситься до роботи підвищеної небезпеки, виконання якої вимагає оформлення вказаного дозволу.

Проте Порядком № 1107 до суб’єктів отримання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки виконавця, що здійснює роботу на умовах цивільно-правового договору, не віднесено.

Суд також встановив, що крім ремонту електроосвітлення пунктом 1.1 угоди ЦПХ передбачено виконання супутніх робіт, а пунктом 4.3 угоди визначено, що при виконанні супутніх робіт, не пов’язаних з основною роботою, їх оплата проводиться, якщо такі роботи проводились за домовленістю сторін. Їх виконання враховується при складанні актів здачі-приймання виконаної роботи, що підписуються сторонами відповідно до пункту 3.1 угоди.

Разом з тим, перелік супутніх робіт, які зобов’язується виконувати особа, угодою не конкретизовано та не визначено, тобто які саме послуги повинні були надаватись у розумінні їх обсягу у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в актах їх приймання, відповідно до вимог цивільного законодавства.

При цьому суд встановив, що згідно з пунктом 2.2 угоди замовник зобов’язаний та має право, зокрема, визначити і передати виконавцю місце виконання робіт, визначених у пункті 1.1 зазначеної угоди та забезпечити виконавця всіма необхідними засобами, устаткуванням та матеріалами для виконання роботи; прийняти та оплатити виконавцю виконані ним роботи, визначені у пункті 1.1 угоди, в розмірах і в строки, встановлені відповідно до розділів 3, 4 угоди; здійснювати контроль за ходом робіт, що виконуються виконавцем.

Також судом встановлено, що виконавець виконує роботу на свій ризик. Виконавець не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку замовника, однак зобов’язаний узгоджувати із замовником організацію своєї роботи, а також зобов’язаний виконувати вказівки щодо виконання роботи в певний час та строки у випадку, коли від цього залежить виконання роботи працівниками чи підрядниками замовника.

Якщо виконання роботи, покладеної на виконавця, відповідно до пункту 1.1 угоди, пов’язано з обслуговуванням матеріальних цінностей, або така необхідність з’явиться в процесі виконання робіт, з виконавцем може бути укладено договір (угоду) про повну матеріальну відповідальність.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що особа виконувала роботу за умов керівництва та контролю суб’єкта господарювання, що прийняв на себе обов’язок організувати працю, одержав право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт працівником, тобто здійснював забезпечення належного процесу праці, без конкретно визначеного результату такої праці.

Крім того, відповідно до статті 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Тобто матеріальна відповідальність властива для трудових, а не цивільно-правових відносин.

Пунктами 4.4 та 4.5 угоди передбачено, що в період, коли виконавець не виконує покладених на нього функцій або відсутній на роботі з невідомих причин, він вважається таким, що перебуває у відпустці за власний рахунок.

Державні гарантії права на відпустку та умови їх надання встановлено Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР. Відповідно до статті 2 закону право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Надання відпустки особі, яка працює за цивільно-правовим договором, чинним законодавством не передбачено.

Також, як встановлено судом, пунктом 6.4 угоди визначено, що при укладенні угоди виконавцем подаються замовнику паспорт, трудова книжка, документ про освіту (кваліфікацію), якщо робота потребує фахової підготовки, ідентифікаційний код. Ненадання цих документів може бути підставою для відмови в укладенні угоди.

Разом з тим, подання вказаних документів прямо передбачено КЗпП, у частині другій статті 24 якого визначено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Згідно з вимогами статті 48 КЗпП трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Натомість, особа, яка виконує роботу на умовах цивільно-правового договору, не є працівником і на неї не поширюється дія трудового законодавства. Відповідно, при укладенні договору ЦПХ виконавцеві не потрібно надавати замовнику трудову книжку. Окрім того, її ненадання не може бути підставою для відмови в укладенні цивільно-правової угоди.

На переконання суду, наведені обставини в їх сукупності підтверджують наявність трудових правовідносин, а не цивільно-правових.

Вас може зацікавити
	Журнал реєстрації перевірок Журнал реєстрації перевірок розроблений із урахуванням затвердженої форми (наказ Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 10 серпня 1998 року № 18). Хоч ведення Журналу реєстрації перевірок є добровільним, його наявність на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи — підприємця спростить початок проведення перевірки чи інспекційного відвідування та полегшить знайомство з представниками контролюючих органів. Придбати видання

Мирослава Поліщук