Законодавство України гарантує кожній жінці право на відпочинок, зокрема, до, під час і після пологів. Так, згідно зі ст. 17 Закону України «Про відпустки» на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю: до пологів — 70 календарних днів; після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. Відпустка надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Збереження місця роботи (посади) за працівником, який перебуває, зокрема, у відпустці у зв’язку із вагітністю та пологами і відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, гарантовано ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки».

На період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, що знаходиться у відпустці. З таким працівником укладається строковий трудовий договір.

Після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника або якщо такий працівник виявив бажання приступити до роботи раніше, працівник, якого було прийнято на посаду такого працівника на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку підлягає звільненню за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строкового трудового договору).

Водночас, жінки, які уклали строкові трудові договори до фактичного виходу на роботу основного працівника, що знаходиться у відпустці, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Зокрема, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179 КЗпП України) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Якщо жінка відмовляється від працевлаштування за фахом без поважних причин, то вона може бути звільнена на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.