Відповідно до частини десятої статті 10 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Під час складання графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Згідно з частиною п’ятою статті 11 Закону № 504, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими й важкими умовами чи з особливим характером праці.

Якщо працівник відмовляється використовувати надане йому Конституцією України і Законом № 504 право на відпочинок (щорічну відпустку), ухвалення остаточного рішення про надання відпустки належить до компетенції роботодавця. Відповідно до частини одинадцятої статті 10 Закону № 504 роботодавець має письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш ніж за два тижні до встановленого графіком терміну та видати наказ про надання відпустки згідно з графіком. Відповідно до статті 139 КЗпП працівники зобов’язані вчасно й точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця. За їх невиконання працівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності — оголошено догану. Стягнення оформляється наказом (розпорядженням) і повідомляється працівникові під розписку.

Білоткач Галина Панасівна, експерт гарячої лінії