Які особливості трудових договорів, що укладаються в аграрному секторі економіки?

Відповідними законами, що визначають статус та правове становище сільськогосподарських виробничо-господарських формувань, роботодавцям зазвичай надається право, а в окремих випадках — встановлено обов’язок укладати трудові договори у формі контракту. Зокрема:

відповідно до частини 4 статті 65 Господарського кодексу України у разі найму керівника підприємства з ним може укладатися контракт, у якому визначається строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення, інші умови найму за погодженням сторін. Варто зазначити, що для керівників підприємств, у т. ч. і сільськогосподарських, які перебувають у державній власності, контрактна форма трудового договору є обов’язковою. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» від 19 березня 1993 року № 203 такі контракти укладають міністерства, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства.

З іншими працівниками, у т. ч. віднесеними до керівного складу, підприємств, зокрема, товариств з обмеженою відповідальністю, працівниками акціонерного товариства, крім колективних сільськогосподарських підприємств, укладаються звичайні трудові договори як в усній, так і письмовій формі, як строкові, так і на невизначений строк;

частиною 2 статті 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що загальні принципи, поняття та норми утворення, забезпечення функціонування, управління та ліквідації сільськогосподарського кооперативу і кооперативних об’єднань, контроль за їх діяльністю, права та обов’язки їх членів, формування майна, фондів, цін і тарифів на продукцію та послуги, а також трудові відносини у таких кооперативах та об’єднаннях регулюються Законом України «Про кооперацію». Відповідно до частини другої статті 34 цього Закону для здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами. У разі залучення осіб на визначений строк або на час виконання певної роботи за згодою сторін між кооперативною організацією та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту.

Відповідно до статті 104 Господарського кодексу України та статті 16 Закону № 1087 правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу, який не може бути членом кооперативу. Виконавчий директор виконує свої функції на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу;

статтею 19 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що колективне сільськогосподарське підприємство має право вільного найму працівників з укладенням з ними трудового договору або контракту;
статтею 27 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що трудові відносини у фермерському господарстві ґрунтуються на основі праці його членів та регулюються статутом. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Такі договори (контракти) у письмовій формі (додаток) від імені господарства відповідно до статті 4 цього Закону укладає голова фермерського господарства. У цих договорах (контрактах) визначається їх строк, умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Трудові відносини осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), регулюються законодавством України про працю. Видача трудових книжок членам фермерського господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), та їх ведення здійснюються відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58;
Законом України «Про особисте селянське господарство» надається право громадянам вести особисте селянське господарство, тобто здійснювати господарську діяльність без створення юридичної особи, індивідуально або із залученням осіб, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у т. ч. й у сфері сільського зеленого туризму. Відповідно до статті 7 цього Закону члени особистого селянського господарства мають право укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству, а отже, можуть укладати трудові договори відповідно до вимог статті 24 КЗпП з метою використання найманої праці для ведення особистого селянського господарства і виступати як роботодавці — фізичні особи.

Вид трудового договору, термін його дії та форма обираються роботодавцем залежно від категорії працівників, з якими цей договір укладається, а також характеру та змісту виконуваних ними робіт.

Контрактна форма трудового договору допускається лише у випадках, прямо передбачених законами. Строковий трудовий договір відповідно до частини другої статті 23 КЗпП може укладатися лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. В інших випадках має укладатися звичайний трудовий договір на невизначений строк.

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП письмова форма трудового договору є обов’язковою:

при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;
при укладенні контракту;
у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі;
при укладенні трудового договору з неповнолітнім;
при укладенні трудового договору з фізичною особою;
в інших випадках, передбачених законодавством України.

Зауважимо, що сільськогосподарські роботи переважно мають сезонний характер, в аграрному секторі досить поширеним є укладення сезонних трудових договорів.

Статтею 7 КЗпП передбачено, що особливості регулювання праці сезонних працівників установлюються законодавством. До сьогодні в Україні (у частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) діє Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24 вересня 1974 року № 310-IX (далі — Указ № 310).

Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278 (далі — Список). Цей Список включає лише певні види робіт в окремих галузях. Згідно з пунктом 3 Списку в сільському господарстві сезонними є роботи:

в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні і збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин;
на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях.

Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору. Він укладається на строк, що не перевищує тривалості сезону. У свою чергу, тривалість сезону не може перевищувати шести місяців.

Отже, сезонними вважаються лише ті роботи, що характеризуються двома такими ознаками:

містяться в спеціальному Списку;
тривалість яких не перевищує шести місяців.

Не вважатиметься сезонною робота, тривалість якої хоч і не перевищує шести місяців, але вона не включена до спеціального Списку, або навпаки: включена до Списку, але триває понад шість місяців.

При укладенні сезонного трудового договору працівник має бути про це попереджений. У наказі про прийняття на роботу слід зазначити про сезонний характер трудового договору (ст. 3 Указу № 310). По-рушення цієї вимоги означає, що трудовий договір укладено на невизначений строк. На працівників, зайнятих на сезонних роботах, поширюється дія законодавства України про працю з винятками, установленими Указом № 310.

На сільськогосподарських підприємствах незалежно від форми власності, аналогічно як і на інших, режим робочого часу і відпочинку для працівників встановлюється відповідно до норм трудового законодавства України.

Враховуючи потребу проведення польових робіт в оптимальні строки за наявної технічної бази і трудових ресурсів, як правило, такі роботи, особливо під час жнив, тривають протягом усього світлового дня. Для забезпечення додержання нормальної тривалості робочого часу в цей період роботодавцем може запроваджуватися змінна робота.

У разі неможливості забезпечення нормальної тривалості робочого часу роботодавець відповідно до чинного законодавства може запроваджувати різноманітні, передбачені законом, його режими, зокрема:

підсумований облік робочого часу;
поділ робочого дня на частини;
гнучкий режим робочого часу;
режим ненормованого робочого дня.

Видання для кадровиків

Інна Кривенко