Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по вагітності та пологах виплачується за весь період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить:

• 126 календарних днів (70 — до пологів та 56 — після пологів);
  
  
• 140 календарних днів (70 — до пологів та 70 — після пологів) у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей;
  
  
• 180 календарних днів (90 — до пологів та 90 — після пологів) для жінок, віднесених до 1–3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Право на допомогу має також застрахована особа при усиновленні дитини протягом двох місяців з дня її народження (зазначеного у свідоцтві про народження). Ця допомога може бути виплачена за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів — для жінок, віднесених до 1–3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Законодавством передбачені деякі особливості надання допомоги по вагітності та пологах.

У разі надання працівниці відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами у період її перебування на «лікарняному», то з дня настання відпустки даний «лікарняний» закривається і видається інший із зазначенням причини непрацездатності — «вагітність та пологи». При цьому, кожен із зазначених листків оплачується за відповідними нормами.

У випадках надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами у період простою не з вини працівниці, а також у період щорічної відпустки, без збереження заробітної плати, додаткової у зв’язку з навчанням або творчої, допомога надається з дня виникнення права на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами.

Якщо відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається під час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога виплачується незалежно від допомоги по догляду.

Доцільно також зазначити, що допомога вагітній не залежить від страхового стажу та призначається у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу). У розрахунку на місяць вона не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду, та не може бути меншою, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.