Підстави припинення трудового договору

Пункт 1 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору за угодою сторін. Потреба у використанні п. 1 ст. 36 КЗпП з’являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. З ініціативи власника такий трудовий договір може бути розірваний тільки за наявності підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір тільки за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли в кожної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Пункт 2 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв’язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв’язку з закінченням строку.

Якщо ж в останній день строку дії трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини вважаються продовженими на невизначений строк, якщо тільки жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин (ст. 39¹ КЗпП). Тому за закінченням строків трудового договору варто стежити дуже суворо. Пропуск строку на звільнення працівника, прийнятого на роботу за строковим трудовим договором, надалі означає необхідність його звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (через скорочення чисельності працівників), а це означає необхідність значних додаткових виплат на користь працівника. При звільненні після закінчення строку трудового договору варто враховувати, що звільнення жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП, здійснюється з обов’язковим працевлаштуванням.

Призов або вступ на військову службу або альтернативну (невійськову) службу є підставою для припинення трудового договору відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП. Для звільнення працівник повинен подати власникові або уповноваженому ним органові повістку військкомату або інший документ, що підтверджує призов або прийняття на військову службу. Працівники, що направлені на альтернативну службу, для звільнення повинні надати направлення на проходження альтернативної служби (ст. 12 Закону «Про альтернативну (невійськову) службу»).

Пункт 4 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору шляхом розірвання його з ініціативи працівника, власника або виборного органу первинної профспілкової організації чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45 КЗпП не передбачає розірвання трудового договору з ініціативи органу, який уповноважений трудовим колективом на представництво). При оформленні звільнення з роботи на п. 4 ст. 36 КЗпП, як правило, не посилаються, оскільки цей пункт не є нормою прямої дії. Є спеціальні норми, що дозволяють згаданим суб’єктам розірвати трудовий договір чи вимагати його розірвання (ст. 28, 38, 39, 40, 41, 45 КЗпП тощо).

Пункт 5 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи у зв’язку з переходом на виборну посаду. Для звільнення необхідне клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Працівник повинен подати заяву власникові підприємства (установи, організації), з якого він звільняється, оскільки закон вимагає згоди власника на припинення трудового договору в порядку переведення на інше підприємство, в іншу установу, організацію.

Відмова працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із змінами істотних умов праці, є підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП. продовження роботи у зв’язку із змінами істотних умов праці.

Пунктом 7 ст. 36 КЗпП передбачена така підстава для припинення трудового договору як набрання законної сили вироком суду, який виключає можливість продовження даної роботи. Виключають можливість продовження роботи вироки, якими призначене покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, звільнення з посади, заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю.

У пункті 8 ст. 36 КЗпП встановлюється така підстава припинення трудового договору як обставини, зазначені в контракті.

Переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці

Стаття 42 КЗпП України передбачає, що за цих умов переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним — при наявності двох і більше утриманців, особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва, учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій, працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання, особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України, працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Розміри виплати вихідної допомоги

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Встановлені ст. 44 КЗпП розміри вихідної допомоги є мінімальними. Колективним договором у межах повноважень підприємства, установ, організацій можуть встановлюватися вищі розміри вихідної допомоги.

Раїса Волошин