ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 10 лютого 2005 р. №10995ск03

У випадку, коли в рішенні профспілки
про ненадання згоди на розірвання трудового договору
немає обгрунтування відмови, роботодавець вправі звільнити працівника
без згоди профспілки

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом К. до ВАТ «П» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ВАТ «П» на рішення судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2003 р., встановила таке.

У жовтні 2002 р. К. звернулась з позовом до ВАТ «П» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом № 158 від 13 вересня 2002 р. її незаконно, без згоди профспілкового органу, було звільнено з посади техніка-конструктора за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням чисельності працівників.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2002 р. у позові відмовлено.

Рішенням судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2003 р. рішення районного суду скасовано. Постановлено нове рішення, яким позов задоволено частково, поновлено К. на роботі. Справу в частині вимог про стягнення середнього заробітку направлено на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі ВАТ «Першотравневий завод електротехнічного фарфору» ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з посиланням на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що у випадку, коли в рішенні профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору немає обгрунтування відмови, роботодавець вправі звільнити працівника без згоди профспілки.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що голова правління ВАТ «П» звернувся до первинної профспілкової організації Конфедерації праці України з поданням про надання згоди на звільнення К. за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Головою первинної профспілкової організації було прийнято рішення про відмову у дачі такої згоди з посиланням на те, що на підприємстві вводиться посада копіювальника і К. може її зайняти, оскільки вона користується переважним правом залишення на роботі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що К. було запропоновано всі вакантні посади, однак вона від них відмовилась. Посада копіювальника їй не пропонувалася, позаяк не була вакантною, а питання про переважне право залишення на роботі не могло вирішуватися, оскільки займана позивачкою посада була в підприємстві відповідача лише одна.

За наведених обставин відмову профспілкової організації в наданні згоди на звільнення К. з роботи суд правильно визнав такою, що не має обгрунтування.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на відсутність обгрунтування відмови у дачі згоди на звільнення К. і помилково скасував постановлене відповідно до закону рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 338 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, якщо постановлене згідно із законом рішення суду першої інстанції було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 342 ЦПК України, Судова палата ухвалила касаційну скаргу ВАТ «П» задовольнити.

Рішення судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 21 травня 2003 р. скасувати, залишивши без зміни рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 листопада 2002 р.

Ухвала оскарженню не підлягає.