ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 22 лютого 2012 р. № 6-2425св12

Про поновлення на роботі

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого — Луспеника Д.Д., суддів — Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова про поновлення на роботі, за касаційною скаргою Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2010 року, встановила:

У травні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що наказом від 30 січня 2001 року № 129-18 вона була звільнена з посади професора кафедри обчислювальної математики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (далі ОНУ ім. І. І. Мечникова) з 28 лютого 2001 року за власним бажанням у зв’язку з виходом на наукову пенсію. 15 березня 2001 року між нею та відповідачем був укладений трудовий договір строком на три роки, який потім був переукладений на період з 2 березня 2004 року до 1 березня 2009 року та за яким її було зараховано на посаду професора, доктора наук, кафедри обчислювальної математики ІМЕМ ОНУ ім. І. І. Мечникова. Наказом від 17 лютого 2009 року № 288-18 її було звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку за трудовим договором. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_3 просила суд визнати звільнення з роботи незаконним і поновити її на роботі.

Рішенням Малинського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено та поновлено її на посаді професора доктора наук кафедри обчислювальної математики ІМЕМ ОНУ ім. І. І. Мечникова.

У касаційній скарзі ОНУ ім. І. І. Мечникова просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 7 грудня 2011 року на підставі п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що між сторонами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України було укладено трудовий договір на визначений строк, встановлений за їхнім погодженням, який міг бути продовжений лише якщо трудові відносини тривали й жодна із сторін не вимагала їх припинення. Однак у переукладенні трудового договору з ОСОБА_3 не було необхідності, тому трудові відносини між сторонами з 1 березня 2009 року не продовжувались, відповідач у встановлені законом строки видав позивачці трудову книжку та виплатив розрахунок при звільненні.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачка після переукладення договору набула статус постійного працівника, яка прийнята на роботу на невизначений строк, тому не могла бути звільнена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що з 1961 року ОСОБА_3 безперервно працювала у відповідача,з 1993 році на посаді професора кафедри обчислювальної математики ОНУ ім. І. І. Мечникова. Наказом від 30 січня 2001 року № 129-18 позивачка була звільнена з цієї посади з 28 лютого 2001 року за власним бажанням, у зв’язку з виходом на наукову пенсію, а 1 березня 2001 року прийнята на роботу на ту саму посаду за трудовим договором строком на три роки, який потім був переукладений на період з 2 березня 2004 року до 1 березня 2009 року. Наказом від 17 лютого 2009 року № 288-18 ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку за трудовим договором.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року після призначення пенсії відповідно до цього Закону наукові (науково-педагогічні) працівники можуть працювати за строковим трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та займатися підприємницькою діяльністю.

Пенсіонерам, які після призначення відповідно до цього Закону працювали за строковим трудовим договором (контрактом) на посадах науково-педагогічних працівників не менш як два роки, проводиться перерахунок пенсії з урахуванням стажу наукової роботи після призначення пенсії.

Зокрема, ОСОБА_3 працювала за строковим трудовим договором і неодноразово зверталась за перерахунком пенсії.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Судом установлено, що між сторонами було укладено трудовий договір на визначений строк, встановлений за їхнім погодженням, який міг бути продовжений лише якщо трудові відносини тривали й жодна із сторін не вимагала їх припинення.

Однак відповідач відмовився від переукладення трудового договору з ОСОБА_3.

Пункт 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв’язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв’язку з закінченням строку.

Крім того, припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Отже, трудові договори, які укладено з працівниками на підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 23 КЗпП України, належать до строкових трудових договорів.

Таким чином, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2010 року скасувати, рішення Малинського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.