Главная  Карта сайта  Размещение рекламы на портале
  СООБЩЕСТВО КАДРОВИКОВ И СПЕЦИАЛИСТОВ ПО УПРАВЛЕНИЮ ПЕРСОНАЛОМ
Добро пожаловать
  УПРАВЛЕНИЕ ПЕРСОНАЛОМ
  Новости
  Библиотека статей
  Нормативная база
  Образцы документов
  Производств. календарь
  Книжная полка
  Кто есть кто
  Глоссарий
  События
  Опросы
  Размещение рекламы
  Наши партнеры
  Форум
Новые материалы
Подписаться на рассылку





Facebook
Календарь событий
Октябрь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Ноябрь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Все события
Реклама
Звільнення співробітника через призов на строкову військову службу
Новости / Мониторинг законодательства
22.09.2020
Звільнення співробітника через призов на строкову військову службу
 

За яких умов за громадянами, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період зберігаються місце роботи та середній заробіток на підприємстві?

Громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду (№ 813/402/17).

Обставини справи

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

  • визнати протиправним і скасувати наказ управління ДСНС від 24 листопада 2016 року № 413о/с про звільнення зі служби у запас Збройних Сил України молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1, пожежного-рятувальника 1 державної пожежно-рятувальної частини управління ДСНС;

  • поновити на службі цивільного захисту ОСОБА_1 на посаді молодшого сержанта служби цивільного захисту, пожежного-рятувальника 1 державної пожежно-рятувальної частини управління ДСНС з 25 листопада 2016 року;

  • стягнути з управління ДСНС на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток з часу звільнення до дня поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказав на протиправність звільнення його з посади у зв’язку з призовом на військову службу, оскільки звільнення відбулося під час дії особливого періоду, а тому відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) місце служби та інші гарантії позивача підлягали збереженню.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 23 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади, зазначивши, що оскільки звільнення відбулось під час дії визначеного статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(далі — Закон № 3543-XII) особливого періоду, відповідач допустив порушення частини третьої статті 119 КЗпП, а тому позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді з виплатою середньомісячного заробітку.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги управління ДСНС з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Пункт 9 частини першої статті 106 Кодексу цивільного захисту України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, серед підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту виокремлює призов на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії.

Відповідно до підпункту 9 пункту 176 Положення № 593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту у зв’язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії.

Пункт 179 Положення № 593 визначає, що у випадках, передбачених підпунктом 9 пункту 176 цього Положення, особи рядового і начальницького складу, які відповідно до Закону № 2232-XII підлягають призову на строкову військову службу, звільняються зі служби цивільного захисту у триденний строк з дня надходження до відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту рішення районної (міської) призовної комісії про призов цієї особи на строкову військову службу.

Водночас порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов’язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Так, саме Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України — у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов’язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов’язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є:

  • строкова військова служба;
  • військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
  • військова служба за контрактом осіб рядового складу;
  • військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
  • військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;
  • військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
  • військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Призов громадян України на строкову військову службу регламентовано статтею 15 Закону, яка, зокрема, передбачає таке:

  • на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (частина перша);

  • строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу (частина шоста).

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 1 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв’язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

1 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від27 березня 2014 року № 1169-VII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

«2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 6 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб — в останньому).

Крім того, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15 (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

8 лютого 2015 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-VIII частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 № 433-VIII, метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XIIвикладено в такій редакції:

«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п’ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п’ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

1 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби ОСОБА_1, дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, відповідно до статті 1 якого:

  • мобілізація — комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

  • особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

  • демобілізація — комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ особливий період -період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов’язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 1 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка, передаючи справу, дійшла висновку про непоширення встановлених частиною другої статті 39 Закону № 2232-XII та частиною третьої, четвертої статті 119 КЗпП гарантій на перелічених у них військовослужбовців після завершення строку проведення мобілізації, визначеного відповідним Указом Президента України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 355/1218/17 та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, про те, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону № 2232-XII та статті 119 КЗпП.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність та наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу управління ДСНС від 24 листопада 2016 року № 413о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби у запас Збройних Сил України ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Наведені в касаційній скарзі доводи таких висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Із урахуванням положень наведеної норми КЗпП суди попередніх інстанцій, визнавши протиправним та скасувавши наказ управління ДСНС про звільнення позивача зі служби, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визначаючи розмір середнього заробітку позивача, правомірно керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, яким затверджено Інструкцію про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, на підставі яких та згідно з довідкою 1 держаної пожежно-рятувальної частини управління ДСНС у Львівській області від 28 лютого 2017 року № 1/Д-7 про середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 обґрунтовано вказав на необхідність стягнення на користь останнього з відповідача середньомісячного заробітку з часу звільнення до дня поновлення на роботі в сумі 8 710 грн 83 коп. без урахування сум обов’язкових до сплати податків та внесків.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, касаційну скаргу управління ДСНС слід залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року — без змін.

Вас може зацікавити

Книга обліку
руху трудових книжок
і вкладишів до них

Придбати

Журнал
«Управление персоналом»
 

Придбати

Книга обліку
наказів з персоналу
 

Придбати

 
Судово-юридична газета

Просмотров: 648 Отправить другу Версия для печати
 

Смотрите также:
Донорство крові під час щорічної відпустки
Застосування Списків № 1 і № 2
Особливості надання лікарняного сезонному працівнику
Припинення контракту з працівником під час непрацездатності
Право на відпустку у разі звільнення
Скорочення сумісників
Нагадуємо про процедуру прийняття працівника на роботу
Лікарняні: «карантинні фішки» розрахункового періоду
Як оформити «декретну» відпустку на родича?
Коли можна пересилати поштою трудову книжку працівникові?
ЦЗ принялся проверять выданные пособия по частичной безработице: к кому придут?
Особливості надання навчальної відпустки
Деякі нюанси оплати праці логопеда медзакладу
Запис про атестацію робочого місця в трудову книжку працівника
Вихідна допомога при звільненні: кому, коли і в якому розмірі
Нюанси надання «чорнобильської» відпустки
Як відмовитися від комплексної перевірки на 2021 рік чи перенести дату її початку?
Оновлено форму звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю
Соціальні відпустки: основні правила надання
Неоформлене сумісництво — чи буде кримінальна відповідальність?
З’явився проект плану комплексних перевірок на 2021 рік
Відеоспостереження на робочих місцях: яких правил має дотримуватися роботодавець?
Утвержден показатель средней зарплаты за август 2020
Прийняття на роботу без трудової книжки
Щорічні відпустки: відповіді на запитання. Частина 2
Планування перевірок бізнесу на 2021 рік: на що звернути увагу
Як працівнику встановити індивідуальний графік роботи?
Збереження середнього заробітку мобілізованій працівниці, яка знаходиться у «декретній» відпустці
Діє новий порядок перевірок ФСС
Тривалість щорічної основної відпустки для деяких категорій працівників
Контрольний список для визначення трудових відносин
Скорочення штату: у кого є перевага залишитися на роботі?
Щорічні відпустки: відповіді на запитання. Частина 1
Письмовий або усний трудовий договір?
Кого з роботодавців будуть підозрювати у не оформленні працівників?
Працівник захворів на COVID-19: дії роботодавця
Різниця між роботою за сумісництвом та суміщенням професій
Найпопулярніші помилки в лікарняних листках
Як надіслати повідомлення про прийняття працівника через Е-кабінет?
5 помилок HRD під час скорочення персоналу та як їх уникнути
Планується визначити поняття «одинока мати»
«Карантинна» допомога по частковому безробіттю: які документи підготувати до перевірки центром зайнятості?
Чи існує форма повідомлення про зміну істотних умов праці та форма погодження працівника?
Трудові гарантії учасникам виборів
Додаткова соціальна відпустка на дітей
5 кроків для отримання матеріального забезпечення від ФСС
Захворів під час відпустки: гарантії для працівників
Як Уряд планує розвивати пенсійну систему?
Чи є переміщення на інше робоче місце зміною істотних умов праці?
Звільнення працівника за систематичне невиконання обов’язків
Все новости
Реклама
Издания для профессионалов
Опросы
Как добиться повышения зарплаты?
Пожаловаться начальству на тяжелую жизнь
Хорошо работать, чтобы получать премии
Повысить квалификацию и занять руководящий пост
Найти другую работу
Объявить забастовку
Меня устраивает моя зарплата

Объявление
Уважаемые посетители! По всем вопросам относительно работы портала обращайтесь к администратору
2020 © МЕДИА-ПРО
2020 © HR-Лига
Copyright © 2005–2020 HR-Лига
Использование материалов из журналов Группы компаний «МЕДИА-ПРО» только по согласованию с редакцией (администрацией) портала.
Редакция (администрация) оставляет за собой право не разделять мнение авторов размещаемых материалов.
Редакция (администрация) портала не несет ответственности за ущерб, который может быть нанесен в результате использования, неиспользования или ненадлежащего использования информации, содержащейся на портале.
Ответственность за достоверность информации и прочих сведений несут авторы публикаций.
По всем вопросам пишите на admin@hrliga.com.